Під Львовом Хмельницький, до речі, прийняв делегацію і від польського короля. Останній ніби погоджувався передати гетьману всі руські землі аж із Володимиром, Львовом, Перемишлем і Ярославом включно.

Облога Львова тривала до початку листопада[690]. У той час у тилу козацької армії з’явилися татари. Гетьман, взявши з міщан контрибуцію, пішов воювати з ординцями. Відбулося кілька боїв. У цій ситуації хан Махмед-Гірей, який реально втратив свого союзника, польського короля, вирішив, що не варто випробовувати долю й ліпше порозумітися з Хмельницьким. Під час переговорів Хмельницький давав зрозуміти хану, що готовий відступитися від Москви й сприяти поверненню до влади короля Яна Казимира.

Хмельницький, як бачимо, й далі вів свої ігри, вступаючи в перемовини з різними правителями, часто граючи на протиріччях між ними[691]. Інше питання, чи давали такі ігри результат? Адже, щоб цим займатися, треба було мати за спиною чималу потугу. Гетьман цього не мав. Його Військо Запорізьке часто було не суб’єктом міжнародних відносин, а об’єктом. Це чудово продемонстрували мирні переговори між Московією й Річчю Посполитою, що відбувалися в 1656 році.

Московський цар, спостерігаючи за успіхами Швеції, був дуже занепокоєний. Адже ця країна стала господарем на Балтійському морі, у той час як Московія хотіла мати під своїм контролем частину балтійських земель. У травні 1656 р. вона оголосила війну Швеції й стала союзником Речі Посполитої. Між цими новими союзниками починаються переговори у Вільні, на які навіть не була допущена українська делегація. Хмельницькому московіти чітко дали зрозуміти, чого він для них вартує[692].

Після цього гетьман розвиває дипломатичну активність. Налагоджує контакти зі шведським і навіть польським королями, імператором Священної Римської імперії, турецьким султаном та його васалами — кримським ханом, володарями Волощини й Молдавії. З князем Семиграддя Юрієм ІІ Ракоці в 1656 р. укладає угоду, спрямовану проти Речі Посполитої[693]. Ракоці в той час захопив Краків, Варшаву і мав надію стати польським королем. На допомогу йому Хмельницький послав 20-тисячний козацький корпус на чолі із Антоном Ждановичем (? — після 1660)[694]. Проте успіх Ракоці виявився тимчасовим. Він так і не заволодів польським престолом. Тодішній король Ян Казимир зумів зберегти трон, а з часом відновити контроль над своїми володіннями.

Одним із успіхів Хмельницького в останні місяці його життя був похід козацьких військ разом зі шведами на Берестейщину, що входила до складу Великого князівства Литовського. Результатом цього стало звернення до гетьмана в червні 1657 р. шляхти Пінського повіту (як православних, так і католиків) про прилучення їхньої землі до теренів Війська Запорізького[695].