— Весняні дари невеликі, але сприйміть їх як великі.

— Великі, великі, — задуднів голосно Кочерган.

— Великі, великі, — повторив війт.

— Великі, великі, — гукнув стіл.

Кочерган все ще стоячи, то морщачи чоло, то розгладжуючи його, урочисто промовляв до Фоки.

— Щоб ви були таким гарним, як ці пшеничні калачі, щоб ви так само виросли, так вигравали і світилися перед попами, перед панами і перед сенаторами, перед цісарями, перед папою римським, а найбільше перед добрими людьми, дай Боже!

— Дай Боже! — повторив війт.

— Дай Боже! — гукнув цілий стіл.

Кочерган промовляв далі:

— Дай Боже щастя цьому столові.

— Дай Боже, — гукнув війт і відразу за ним весь стіл.

— Спокій в родині, — продовжував Кочерган.

— Дай Боже, — підхопив війт, а за ним цілий стіл.

— Телят в оборах.

— Дай Боже.

— Лошат у стайнях.

— Дай Боже.

— Біло у кошарах.

— Дай Боже.

— Рійно у пасіках.