— Е, більше пліток шепчете, ніж баби, а потім через це чвари.

Матарга глянув з докором і ображений махнув рукою.

Але жінки зовсім не нашіптували пліток. Напевно сміялися з шепотів Матарги і опору Кузімбіра. Мужчини, хоч і вміють слухати вітру і лісу, на жаль, також слухають і пліток з вітру. Жінки знають, чого хочуть, вони черпають свої точні знання, особливо про жінок, із шепотів, добре підслуханих, часом від таких конфіденційних чи зрадливих свідків, котрі ніколи не появляться у суді. Тому їхнє знання є більш вагомим і більш самовпевненим, ніж судові акти. Але вони його не виказували ані шепотом, ані навіть поглядом. Одні й інші, жаб’ївські і ті з інших поселень, розглядаючи одна одну так ретельно, як для слідчих протоколів, підсолоджували слова, обмінювались чемностями якнайбільш сердечно. Не порушили звичаю ані разу, навпаки розмовляли без пліток, немов метелики перелітаючи через все, що коле і що смердить. Говорили всі нараз, зовсім не слухаючи, не намагаючись зрозуміти і не зважаючи, чи інші розуміють або слухають. Замість того вони постійно погоджувалися, запрошували постійно одна одну до своїх сіл, на свої храми. Якби мужчини їх наслідували, то на бутині не було б жодної сварки, ані на мить і людський світ наблизився б до раю. Тодішній жіночий рай базувався на тому, що жінки не тільки ніколи не працювали на бутині, але й бачилися рідко і то тільки на великі свята. І що найважливіше, що не лише поселення, але й хати були так далеко одна від одної, що не було й нагоди посваритися через курку, за яйця чи через стукіт, що, на жаль, трапляється тепер у наших погіршених часах. Видно, що в раю люди не житимуть близько, а в міру можливостей якнайдалі одні від одних. Так само й грубувата Юстина Цвилинючка, що качалася і гула, як бочка, хоч покрикувала на задіяних на кухні мужчин, то з жінками була сердечно гостинною. Вона скочила у чорну пустку, якою є колиба без жінок, а вискочила перетворена в господиню, оснащену самовпевненою гордістю захопливої гостинності. Брала жінок під руку, всаджувала за стіл, щоб відпочили, хвалила, а декотрих знайомих ближче особливо вшановувала, запрошуючи ненав’язливо до допомоги у заставлянні столу і подаванні страв.

Петрицьо і Савіцький весь час були зайняті, а Фока здогадувався, що кожен з бутинарів хоче бути гостем, тож сам мусив розриватися на сто частин. Після привітання кожного з гостей, зайнявся їхніми кіньми. Не вимагав від пастуха Трофимка, щоб той покинув свою худобу задля чужої, так само, як не міг би вимагати від матері, яка дає груди власній дитині, щоб займалася іншими дітьми. Він сам попіклувався не лише про те, щоб розсідлати коней гостей, витерти від поту, кинути кожному оберемок сіна, але ще й про те, щоб розташувати їх у тіні і щоб незнайомі тварини не билися і не копалися взаємно. Найефективніша гостинність щодо коня — це загальне хрумкання, бо так як спільна паша подвоює поспіх у їжі, так і кінський рай базується на тому, щоб не бути надто близько. Щойно він впорався з одним, то вже біг до колиби, щоб дізнатися, наскільки готовий обід. І відразу ж запрошував гостей до столу.