— Чому такий гордий?

Ясьо ставав поважним, відповідав стримано:

— Панич — син майстра і майстер.

— А чому ж не в панському одязі?

— На панів йому начхати, він дружить тільки зі мною і з Фокою.

Це шепітне ґроно молодих жінок привабило погляди, перешіптування і увагу бистречан, що стояли неподалік. Таку увагу, що чим більше пожадань, тим сильніший захист недобрим словом, навіть образливим, а чим сильніший цей захист, тим ще більше стає нездорових пожадань. Мешканці Жабйого і ті з-над Ріки заполонити храм, особливо жаб’ївці заблистіли світлом, запозиченим у війта, а бистречани змаліли. Обережно перешіптувались:

— Як же вони чарують? — запитав Мандат Матаргу.

— Різними способами, в основному тим, що миються щодня повністю у цебрі, а між ногами найбільше, ще гірше, ніж пані, довго мочать дітородне місце у материнці з медом, а потім намазуються джінджорою, а на ніч обкладаються зіллям.

Вітролом повторював з недовірою:

— Щодня миються і обкладаються? А звідки ж у них на це час? Це неправда.

— Понюхайте, — заохочував Матарга, — чи хоч одна пахне по-людськи. Вони цього навіть не приховують, розповідають, найбільше пишаються тією запашною гузицею.

Вітролом відповідав розважно, немов зважував за і проти:

— Ну, митися можна, жінки люблять різні штучки. І косиці, і позлітки на волосся від євреїв аж з Косова, ну і волосся медом мажуть і ще таким столярським клеєм, я забув, як називається. А джінджора — це проти слабості, то чому б і ні? І нехай будуть джінджористі! Але щодня митися материнкою, джінджорою, якимсь відваром і пишатися гузицею — ні!

— Го, го, — аргументував переконливо, але ще тихше Матарга, — не тільки материнкою, як лиш котра зайде, то відразу запахне чимось таким, — це якось так зветься як лавада, — що такий дурень, котрий понюхає, то пропав, краще не нюхати.

— А що ж священик на це?

Матарга шепотів все тихіше:

— Як котрий, чемний щось порадить, а буває й такий, що й сам цих запахів шукає, власної єгомості йому мало…

— Наш священик ніколи б в світі! — голосно обурився Вітролом.

— Наш це інша справа, він святий від народження, а тепер вже й старенький, в основному піклується тим, як душі пахнуть, але є й такий…

Мандат непомітно підійшов до жаб’ївської громадки, потягнув носом, швидко повернувся і підтвердив: