Якби ж це можна було викачати половину моєї крові і послати вам, то напевно б вистачило нам обом. Це дуже здорова кров, у моїх братів то навіть надто здорова, але вам вона не зашкодить. Чоловік каже, що ще немає такого винаходу, але я не бачу, чому це мало б бути неможливим. Може б ви про це запитали у єпископа, бо там у Орлеані є славетні лікарі, а я поїду до Львова і звідти вишлю вам мою кров. Чоловік напевно погодиться. До Львова уже якийсь час доходять поїзди з Відня, отже, це, мабуть, вдалось би переслати швидко. Я добре знаю, бо минулого літа пересилала чоловіковій сестрі малиновий сок у обплетених бутлях, вони доїхали бездоганно. У нас тут справжня фабрика соків, буває стільки малини, що цілий дім і навіть подвір’я пахнуть малиною. І прошу вас нагадати про мене єпископові, можливо, він мене ще пам’ятає? Коли я його побачила у монастирі, то під черевиками у мене почали підскакувати якісь пружини, щоб його обійняти, на щастя, що я якось стрималася, бо оце щойно був би сором, мене так і називали: petite lutine.

З того, що ви пишете, я тільки зараз усвідомила, що ви від мене старша на якихось десять років. Ви завжди молода, найгарніша, люба Неллі, а я у монастирі була такою дурною, що мені весь час видавалося, що ви могли б бути мені матір’ю. І тепер мені так здається. Це тому, що я рано втратила маму і тепер шукаю матері. Зрештою, ви також втратили маму в дитинстві, але що це за порівняння! Вами займалися, виховували великі люди, такі як священник Дюпанлюп, а мене? А я? Поза монастирем я зростала, як не прищеплена дичка. Мій нещасний батько у вічному неспокої ніколи не спав ніч у ніч у одному й тому ж будинку, а коні завжди були запряжені у екіпаж, готові до виїзду. Моя сестра набагато старша, надто розумна як на мене і надто світова. А брати? Не маю чим дорікнути, любили мене, балували мене, гралися зі мною, як з котом. Але завжди мимоволі мене лякали, бо постійно доходили чутки про їхні скандали, про поєдинки, про чвари, бійки, навіть на дорозі бували конфлікти, коли хтось з кимось не розминувся гладко. А вони ще й нераз цим хвалилися, реготали і дуже їх це розважало. Боже мій, яка я щаслива і яка вдячна, що чоловік забрав мене від того всього. Не лише інший край, інший народ, але й зовсім інший світ.

На сьогодні буду закінчувати, бо подають вечерю. Закінчу завтра і сама завезу листа на пошту. Сьогодні ми з чоловіком помолимося за ваше здоров’я в присутності Матері Божої з Ченстохови. Сонце давно вже зайшло, на дворі зовсім темно, але я знову звертаю свій погляд на захід, до вас. Ніжно обіймаю. Але ж я написала епістолу!..»