Панцьо заспокоївся, тихо подзявкував:
— І подивіться, людоньки мої, хто сміє нарікати на долю?! За все те моє лайдацтво, замість гаку під ребро по-угорськи, доля мене гладить: «На тобі, старий, свій дім, тут твій край, колиба і бутин. Подякуй і закінчуй тут». І я-я дя-дя-дякую. А тепер спати, бо ґазда ледве дихає!
Ніхто не противився, ніхто не заперечував, тихо зітхали, розходились, лягали. До світанку було вже недалеко, залишалося мало сну, та Фока підвівся з підстилки і підійшов до ватри, немов його божий грім поцілив під серце. Він гаряче висловив ті слова, які народжувалися з такими труднощами:
— Люди божі, роде ґаздівський з первовіку, і всі діти цієї землі. Це я вам кажу перед самим від’їздом — немає ніякої чужини. Це научка з сьогоднішнього дня. Хіба-що тільки там, де сваряться і гризуться, де сперечаються і б’ються. А скрізь, куди ми їдемо і доїдемо, земля божа і людська. Нам потрібні інші, іншим — ми. Веземо їм дерево щире, як золото, нехай по водах, по краях, навіть по морях добра слава піде про нашу працю, про наш край, про наші роди-народи. Бо там на нас чекають не чужі, не вороги, а побратими. Гроші не остання річ, бо дають жити. Але найважливішою є людина, бо кожен народжується на землі тільки раз. Бог нас і їх вишукав і підібрав одних для одних. Вара нам псувати Боже діло, дошкуляти, заважати і свинячити. І те є тупотою дурною і брехливою, що ми шукаємо якихось панів, аби їм служити та вклонятися. Ми хочемо знати тільки одного пана, того, що на зорях дише і на водах колише. Це наш ґазда. Дякуємо йому. Тому і я вам всім дякую за допомогу. За те, що ви поступились. Не тому, що я ґазда, а тому, що Бог, котрий все бачить, є ґаздою. Амінь.
— Амінь, амінь, — вторила колиба так, наче пригаслий жар знову розгорівся.
Частина третя. Весняні води
Частина третя. Весняні води
І. Родичі за вибором
І. Родичі за вибором
Нові часи підкрадалися раптово, як зазвичай. Нашепотіли щось на вухо сміливцям і ті рвалися до міста по-молодецькому, всупереч розважності, всупереч старій правді і тому всупереч волі загалу. Потім вже досить багато-хто добровільно прислуховувалися і приглядалися до міста, і зрештою майже всі почали скочуватися у його пащу. Врешті-решт весь старовічний край почав тяжіти до міста. Наше в силу того загального тяжіння, і первовічні бори, дерева вкорочені на голову і обдерті зі шкіри, били поклони перед містом і дозволяли безвольно вантажити себе, щоб опинитися на далеких берегах.
Після завершення бутину Фока разом зі своєю дружиною, весь час немов заховані у лісовій кишені, неначе весь час готуючись до нападу, очікували вже тільки на день святого Юрія так, як очікують дня випаду. Переймалися тільки поневоленою і вирощеною ними стихією, водою в обох гатях. Випробовували раз одну, раз іншу, спускали воду, то Рабинець вигравав, то Попадинець. Слухали уважно: вигравали, як належить, потужно, бо рівно і чисто.