Шеф зажмурив очі, але відразу ж прокинувся, гаряче ляснув: «Бог є нашою скелею». Мандль негайно ж переклав, але погляд шефа нетерпляче відлетів, ніби забув вже, що сказав, наче шукав нової здобичі. Нерухомо увіп’явся в Савіцького. Буркнув: «That one is quite like a Scotch boy, must be a German[73]». Ніхто не вважав за потрібне це перекладати, а шеф, не зводячи погляду з Савіцького, звернувся до нього англійською: «Your name is Sawicki?[74]». Панич-рись, набурмошений, як сам пан Коваль, каркнув польською: «Так». І відразу ж шеф із затуманеним поглядом заклекотів лагідніше, ніж сокіл, що налетів на своє пташеня, яке щойно оперилося, а вже втекло з гнізда: «Hoarse and efficient like a new saw-frame[75]».

Він відірвав погляд і, звертаючись до Фоки, шмагав кістляво, ніби й ні до кого. І Мандль негайно перекладав: «Шеф питає директора Фоку, чи ви задоволені, чи є у вас якісь побажання?». Фока відразу ж відповів: «Я не директор. У контракті все передбачено. Ми вам бажаємо добра, слави у Бога і в людей для вас і для ваших родів. Нехай Бог вас супроводжує на всіх водах. Амінь».

Мандль, кривлячись перекладав на англійську, а Фока пошепки пояснював своїм людям. Шеф наче цього й чекав. Перейшов до справи. Зігнутим пальцем він постукав об книжку, ніби стукав у двері. Розкрив книжку, швидко знайшов і дав Мандльові, щоб той переклав. Знову зажмурив очі, а Мандль, прикриваючи лице, перекладав німецькою.

«Господь береже мене і нічого мені не бракуватиме. На місці зеленім, там він оселив мене; коло води спокійної виховав мене. Душу мою навернув; навів мене на стежки правди задля імени свого. Бо, коли я піду навіть у тіні смертній, не боятимуся зла».

Фока впізнав, зрозумів, прошепотів своїм: «Псалм Давидовий». Зашуміло між делегатами. Цвилинюк буркнув: «Їхнє богослужіння». Перехрестився тричі і відразу ж усі делегати, один за одним підводилися з лав, хрестилися, кланялися в сторону столу і книжки. Потім стискалися навколо Фоки, наполягаючи, щоб він їм переклав. Та шеф поспішав, знову вказав якесь місце у книжці і знову Мандль перекладав з іще більшою нехіттю, зупиняючись мало не при кожному слові.

«Бог став у зборі богів, і явно богів розсудить». «Доки будете судити несправедливо і на особи грішників уважати? Судіте сироту й убогого, покірливого й бідного виправдайте. Вирятуйте бідного й убогого, з руки грішника визвольте його». «Я сказав: Ви — боги і сини Всевишнього всі».

Фока з труднощами вловлював переривчастий, незґрабний переклад, а делегати насідали на нього, шепочучи: «Що це означає? Що написано у книзі?». Він встиг лиш відповісти: «Святе письмо проголошує, що вже йде добро для бідності, для кривди, бо всі є дітьми Бога». Щойно він завершив, щойно збадьорені делегати зрозуміли, а вже шеф, ще більше поспішаючи, так, немов запізнювався, втретє вказав Мандлеві нове місце для перекладу. Знеохочений і пригнічений Мандль перекладав.