«На шляхах Твоїх судів чекаю на тебе, Господи. Проковтне смерть переможно, витре сльози, і нагану зніме зі свого люду по всій землі. Вірмо в Господа, бо Бог Єгова є вічною силою».

Зліплюючи з труднощами слово до слова, все менш зрозуміло, Мандль повністю ослаб, зате делегати збуджувалися все більше. Не лише Цвилинюк і Кочергани, але й Вітролом, Матарга, Бомба, Лесьо, зрештою, й усі жаб’ївці почали хреститися і кланятись побожно в сторону книги. Директори позіхали, позіхали щораз відвертіше. Шеф забрав книгу, поклав на стіл, літургія завершилася.

Очі шефа стали відсутньо скляними, ніби він відразу все забув. Тоді старий Кочерган підійняв до нього руку, урочисто промовляючи: «Хай вас Бог благословить, щоб ви прожили сто років». Шеф зауважив, кивнув тому головою і почав ще більше поспішати. Нарешті сів, задивився у стіл, так і сидів нерухомо. Старий Кочерган пробурмотів: «Молиться, помолімося й ми». Всі натхненно почали шепотіти, молитовна тиша опустилася на нудну канцелярію, та все ж не прогнала нудьги. За якусь мить шеф похапцем кивнув на шафу, йому подали звідтам нову книгу, значно грубшу і більшу, але з окремими картками. Він їх перелистував блискавично, щось вишукував пальцем, закінчив швидко, закрив книгу.

Вперше незвично пожвавився. Напружився, натягнув шкіру на лиці, наче ще більше схуднув, підвищив кістлявий голос. Шмагав ним так міцно, що делегатам здалося, ніби він за щось бичує всю прислугу, тобто директорів, бо ті покірно слухали. Декламував англійською так, наче мав ілюзію, що делегати задля такого важливого рішення отримають від неба дар мов: «For all their goodwill we`ll show our goodwill too, in paying them extras, for industiuos seasoning of timber for not allowing it to warp[76]».

Делегати не зрозуміли, але втямили важливість, декотрі прошепотіли: «Це якась проповідь?». І відразу ж один за одним нахилялися до Фоки, котрий зрозумів рівно стільки ж, що й вони. Нарешті директор Мандль урочисто проголосив німецькою, що йдеться про найважливішу справу, про оплату: «Це особливо хвилює шефа, це для нього святе». На сам такий урочистий голос деякі делегати підвелися, а Фока нахилився вперед. Мандль інформував, що шеф наказав заплатити все, втім і грошову заставу, яка забезпечувала якість деревини, бо визнав її хорошою, а контракт — бездоганно виконаним. Більш того, він наказує з доброї волі виплатити премію за перевантаження і консервацію дерева. І нарешті він вирішив, що за імовірні шкоди, завдані сплавом берегам і рікам, він заплатить негайно, як тільки отримає висновки комісії, надіслані до Відня. «На який банк надіслати?» — запитав Мандль. «До священика Бурачинського», — зразу ж відповів Фока.