— Чужою шкірою тебе спокусить і відразу ж на тебе її натягне. Ну і з тієї шкіри, як з вовчої, як з ведмежої їхнім духом несе, запах тебе просякне. Твоя душа ним просмердиться і пропало. Так, якби малинового соку налити до пляшки з-під нафти…

Фока заспокоював:

— То по-вашому потрібно закритися? Не треба вчитися?

— Треба глибоко занюхувати, норовитися, як гірський кінь на конекрадів, або на злодійських купців.

— А де ж ці злодії? Де ті купці на мене і на нас?

— Хтозна? Для грошей ти не дитя Шумеїв, навіть не кінь, лише бичок на продаж задля м’яса, на закуску для чорта.

— Але ж ми у делегації не йдемо задля грошей, лише задля взаємного вшанування.

— Одне вшанування малинове, а інше нафтове, — опирався Цвилинюк.

Фока зморщився:

— Але ж це нездорово настільки не довіряти, тільки погане винюхувати. Той, хто скрізь бачить чорта, розбудить його.

— Не хвилюйся, хлопчино, він вже давно прокинувся і причаївся.

Фока тихо запитав:

— То що ж по-вашому робити?

— Піти з делегацією, нехай англіканам буде така почесть, а потім швиденько до хати.

— Я теж так думаю.

Цвилинюк весело вилупив очі, хитро посміхнувся.

— Ну, то ґазда більше каркати не буде.

Вони подали один одному руки.

4

4