Ніхто не сперечався, лише Мандль промовисто дивився на шефа, неначе щось йому пригадував поглядом. Шеф це відразу зауважив, випередив ще до того, як той відізвався:

— Я знаю, що Мандль хоче сказати, бо, зрештою, він вже це говорив. Ці темні і бідні люди є gentlemenlike і то всупереч очікуванням. Так. Саме тому мені їх шкода. Бо gentleman мусить бути перевірений своїм призначенням, тим, що і як він робить з користю для багатьох, для всіх. Тому я швидше сказав би, що вони є якось по-селянськи «cavalierlike», щось перезріле із цвинтаря історії. Щось зайве. Той їхній директор — це візантійський князь. А той старець з потужним чолом і спрацьованими руками, га? Це, мабуть, з королівських драм, чи ще давніша старина. Навіть той льняноволосий атлет з пузом — його можна було б перелякатися у лісі, це так, але очі у нього дитячі, ба, чесні, тож далі тільки у театр в ролі незрозумілого, але шляхетного бандита. Театр з темних віків. В основі апетит на варварське споживання, а тло — відстале виробництво. Скажімо щиро: їх точить рак, але це не їхня вина! Не засуджуймо їх, не судіть, залишмо — And do the best[81]! Мені лише цікавий той хлопець, схожий на шотландського, котрий сам один збудував ризи. Суворий мовчун… Закликає до обов’язків, чекає на покликання. Запропонуйте йому посаду у Трасті. Скромну, дуже скромну для початку. Хто ж може знати? Варто простягти йому руку, зрушити. Особисто я починав ще скромніше.

Шеф пройшовся по всіх сумним поглядом, неприязно вдарив по показовій набожності Зариґи, що аж той зіщулився. Та смуток промовця передався слухачам, так, як довірливий, але безнадійний вирок лікаря над важко хворим. І так, ніби вони зблизилися через того хрестика на долі темних постачальників. Долі такій сумній, на противагу до тієї єдиної цінності, якої вони саме позбулися, — дерева, як золото, і такої ж праці. Вони слухали, причаровані так рідко дарованих, а зараз так щедро вигорнутих на поверхню повчань скупого на слова творця Трасту, навіть одне слово якого так багато важило не в одному банку. Сиділи похилені, немов готові зірватися на сам тільки кивок. Очі шефа затуманилися ще більше, він промовляв ще тихіше, наче тільки для тих, яким важливо було почути і зрозуміти.

— Спогади — може наука? якщо хтось вчиться на досвіді інших. Я не мав взагалі ніякої освіти. Я у всьому — самоук і аматор. Я підмітав вулиці у St. Andrews. Відразу: а work for many. I have been sweping for many[82]. Підмітаючи вулиці і порт, я підбирав шматки деревини і тріски зі сміття, підрізав, вирівнював, укладав у в’язки. Потім ходив із цим від дому до дому, постачав тріски на розпал, найдешевше, з конкурентною перевагою. Нарешті одного разу з великою купою в’язок, несучи на плечах справжній вантаж, я пішов до конкурентів, на склад деревини для опалення, продав їм дешево, керівник заплатив мені відразу, і це був мій перший капітал. І він негайно ж прийняв мене на нічного сторожа, а також для виготовлення трісок із відходів. Я спав у кімнатці з вечора до опівночі, замість подушки під головою були мої в’язки трісок. «I used my burden for my pillow[83]». Від опівночі я не спав, рубаючи, ріжучи і зв’язуючи тріски аж до ранку. Коли прийшли робітники і керівник, я розвозив тріски на тачці по домах, а коли повертався на склад, то читав книжки, якщо міг і коли було світло. Якби я мав дітей, то заштовхнув би їх у подібну сувору, але плодовиту вбогість. Метою світу є добробут, багатство для багатьох, багатство для всіх, але не гримаси багатих і зіпсованих спадкоємців, як то Іспанія, Франція, як ось цей єдиний славетний релікт — Австрія, як уся та католицька гнилизна разом з орденами, монашками, безплідними фондами і маєтками мертвої руки. Я повимітав з мого мозку все сміття, коли я прогризся крізь Бентама, зійшло сонце над моїми сірими днями. А коли я прочитав Спенсера, світло пронизало мене з ніг до голови, як потоп. Еволюція, добробут, щастя для всіх — це сьогодні на устах у багатьох. Але основою має стати замітання, філософія моїх трісок. Патріархальна суворість. Задля цього, де тільки можна, треба асимілювати таких, як той синьоокий хлопець. Це буде справжня користь із темних Карпат. Досить!