Вони чекали його, сидячи на простих лавках, на підвішеному в повітрі півповерсі у портовій канцелярії Трасту, нудьгуючи і позіхаючи. Бідно там було, дуже бідно, і порожньо, без оздоблення, без жодного образка, навіть без хреста, ані без скручених у бляшки заповідей, як це буває на дверях у євреїв. Столи, лави, полиці з білих дошок, обтесаних нашвидкоруч, як труни підчас холери. Навколо папери, папери, всі однакові. На противагу до цієї нудьги делегати вдяглися якнайкраще. Ті, що стояли попереду, сяяли від міді, хрестів, поясів, бардок, пістолів і порохівниць. Але не всі могли гарно вдягнутися, деякі з дому взяли з собою тільки робочий одяг, а на чужині одягу зі своїх країв не дістанеш за жодні гроші, та нікому й до голови не прийшло вистроїтися в чуже пір’я і вдягатися в чужу шкуру. Прикро говорити, але один тільки Ясьо Томашевський, ніби хотячи надолужити недоліки інших, хизувався накупленими у Галаці румунськими строями і, випихаючись на сам перед, крутився, як рухомий базар, щоб ні від кого не приховалася яскрава картинка. Він накупив всього, що зміг, майже все, що побачив: і обтислі штани із нашитими на стегнах плямами у формі долоні, і білі ремінці, що зґрабно навхрест завивалися навколо гомілок аж до колін. Крім того, навантажив на себе різних прикрас з цілої Румунії, що порушувало всі звичаї, навіть ображало їх. Він не лише мав шкіряний гафтований нагрудник, а ще й одягнув сорочку із густо вишитими рукавами із тих, які в Румунії носять лише жінки. Не зважаючи на спеку, він одягнув також довгу смушкову шапку, яку там носять мужчини, але невідомо для чого, прикрасив її стрічками всіх кольорів, які тільки можна було знайти: зеленими, білими, пурпуровими. Дехто з нього постійно підсміювався, інші ж чемно і з зусиллями придушували сміх.

Але вже не було схильності до образ, як ще нещодавно на бутині, обставленому зусібіч самотностями. Стара неприязнь, чужість і підозри поміж селами випарувалися, ніби їх ніколи й не було. Всі були своїми, лише та одна чужість поверталася, як ніч, нагадувала їм про обережність: «чужий край!». А Ясьо? Хай на здоров’я розважається, на чужині свобода, а вдома скине все це переодягання, бо йому дітлахи і собаки не дадуть навіть перейти через дорогу. Та все ж Фока зажурився, що через цього одно всі інші стали немов знеособлені. Ніби це не вони прийшли з делегацією, а якісь інші, і то абихто, хоч з усієї делегації ніхто інший не одягнув ані чужоземських чоботів, ані постолів, ані навіть ремінців. Ніхто не дозволив себе впі ймати у пастку чужини. І Мандат теж, попри те, що нераз ходив з Ясьом витріщатися у місто, не купив ані ґудзика з тієї моди, хоч Ясьо його спокушав і підмовляв. Задля делегації він лиш дозволив випрати свій одяг у господі, а в канцелярії сховався з самого заду, за всіма іншими. Звідти він пошепки піджартовував над Ясем: «Як там наша Розапанночка?». Ясьо, розкогучений і розпавичений у такого румуна, якого в цілій Румунії ніхто й не бачив, з таємничою посмішкою приклав пальця до уст. Бомба дивився на нього із захватом і зітхав: «Гляньте лиш, яка велика румунська особа наш Ясьо!».