— Ну то й гаразд, тож хто йде до шефа?

— Всі, всі, — волав Мандат за всіх.

— Добре, чому і ні, — зголосився пишно Ясьо.

— А може хтось не хоче йти? — запитав Фока.

Всі глянули на Цвилинюка, він дивився в стіл і мовчав. Айзик мимрив до нього по старій знайомості:

— Юрочку Гайдуковий, без образ, у злагоді, у тиші, подайте один одному руки. А може б іще плачінти?

Простягали руки для примирення, дякували Айзикові. Вже розходились, хто куди хотів, коли Фока упівголоса запитав Цвилинюка:

— Що з вами, дідику? Ми ніколи не сперечалися, ні разу, а тепер… так норовисто.

Цвилинюк нетерпляче сахнувся. Опанував себе, старанно поправив волосся, зачесане на лисину, прищулив очі, промовив з смутком, але чітко:

— Норовисто? Там вдома нікому нічого не загрожує, можуть гуляти, хвалитися, вдавати. Реваш все вирівняє. А тут — реваш скасовано, чужина.

— Чужина? Вже всі заспокоїлися, світ відкрився, а один ви каркаєте.

Цвилинюк нетерпляче запищав:

— Тільки чортові світ відкритий, а людина повинна шукати людину! — Заспокоївся і промовляв тихше: — Але як? На чужині люди стають менш певними, а вона все чигає — за чарку, за ґудзик, за гріш перетворить тебе на неправду.

— Мене за гріш перетворить? — запитав Фока.

Цвилинюк прояснів, хитро посміхнувся:

— Хлопчино любий, не хизуйся, а сиди тихо, не рипайся. Тобі я вірю, тебе за гріш не куплять, а от за почесті, за моду, за ту нібито світову мудрість, хтозна… Скрізь чигає.

— Що чигає? Де чигає?

— Гроші чигають, дівчата чигають, а невірна віра ще більше, бо вона так тобі промовляє всередині: «Що ти маєш від вірності?». А молода пиха на все горло кричить: «Я зроблю тебе великим». Втягує, всмокче, знівечить.

— Як це знівечить, від чого почне?

Цвилинюк відповів турботливо: