Присутні в канцелярії директори, службовці, канцеляристи і посередники обмінювались поглядами. Мандль глибоко зітхнув, різко встав, розпачливо махнув рукою, старанно одягнув окуляри. Вже йдучи поспіхом до виходу, шеф зауважив його заклопотаність і знайшов для нього кілька слів: «Don’t worry — it was courageous after all, go on…[85]».

Вибіг так, немов вирвався із пастки, ніби гарячково наздоганяв час. Віддаючи Карпати, шеф ще на якийсь час продовжив життя темноти. В очах пастухів із Верховини побратимство за відсутності віри не могло мати кращого закінчення. Вони щасливо розійшлися.

6

6

Капітуляція капіталу перед темнотою, немов програна війна після стількох великих перемог, набрала дещо іншого вигляду в очах континентальних директорів. Деякі голови покрила смутком. І вони, спокушені славними плачінтами, вдалися у вечір бричкою до Айзика. Та вони не бенкетували в широкій загальній залі, а в приватній і парадній, де засклені шафки, що містили різноманіття посуду і флаконів, до того ж дві великі люстри, дві плюшеві насправді боярські канапи, разом зі столом, вкритим майже білою скатертиною, легітимізували приймання таких великих гостей.

Поки подали популярні плачінти, які особливо пропагував будапештський директор Якобс, вони обережно мочили уста в питному меді місцевої фабрики, що його нахваляв Айзик. Хоч вони й звикли до неочікуваних рішень шефа, все ж були шоковані. Коментували одне й інше, та ще більше не договорювали, озираючись постійно на худого і мовчазного речника Трасту, інженера Уолз’ю. Заради нього вони і між собою спілкувалися англійською. Відчуваючи на собі запитальні погляди, Уолз’ю чітко пояснював:

— Джентльмени! ваша лояльність є безсумнівною. Але так виглядає, що я маю захищати Траст і шефа. Я не ухилятимусь. Не варто нагадувати, що його рішення, навіть неочікувані, завжди виявляються далекоглядними. Та передусім ми повинні усвідомлювати фінансові ризики, яке досі майже повністю несли ми. До таких шляхетних намірів і обіцянок не можна все ж постійно доплачувати. На континенті забагато говорять, але не все треба говорити, бо розуміння — це питання чутливого сумління. Чому тільки ми мали б нести на собі «тягар білої людини»? Нехай німці також візьмуть участь капіталом і працею, взамін за наше керівництво і посередній доступ до світових ринків. Вони це, без сумніву, оцінять, бо по-німецьки навіть якось так говорять: марширувати окремо, а наступати разом. Ми зробимо все, на що ми здатні, щоб вони нас полюбили. Це позиція Трасту, слова шефа. Я від себе нічого не додаю, але лояльно вірю, без застережень, бо шеф — is a sterling hearted old blade[86].