Усе. Тепер треба взяти сховану в кущах іще вдень сумку, тихенько вийти за двір, піти на трасу, зупинити першу-ліпшу машину в напрямку Києва і загубитися у великому місті. Гроші на перший випадок були, чотириста доларів, що залишилися з минулого літа, пам’ять про красунчика Грека.

* * *

Яга вже підходила до хвіртки, коли почула плач дитини. Якусь хвилинку постояла, вагаючись, метнулася назад. Треба його заспокоїти, нехай поїсть, засне, не будить Василя хоча б пару годин, щоб устигнути дійти до траси і сісти в машину. Василь уже вставав до дитини, але побачив, що над колискою схилилася Яга, не помітив спросоння, що лише п’ята ранку, а вона вже вдягнена, і знову провалився в міцний передранковий сон.

— Тихіше, маленький, тихіше, — шепотіла Яга, і тут згадала у відчаї, що груди її порожні, поцілувала дитину в лобик і обмерла, відчувши, який він гарячий. Дитя навіть і плакало слабенько, жалісно. Яга розштовхала Василя, звеліла гріти воду, сама випила дві склянки чаю з молоком і медом, щоб скоріше прибуло молоко, напоїла дитину водичкою, змішаною зі слабким підсолодженим настоєм звіробою і ромашки. Через півгодини, коли дитина була викупана в травах, загорнута в усе чисте, дала їй груди, вже наповнені, тугі. Та він не хотів їсти, посмоктав трохи і знову спроквола заплакав, жалібно зморщивши личко.

— Якщо треба до лікаря, я вас відвезу, — сказав Василь.

— Почекаємо ще трохи, раптом минеться? Тим більше, сьогодні неділя, тільки «швидка допомога» працює.

— Значить, привезу «швидку допомогу».

Яга мовчала, вона не знала, що їй робити. Дитина спала, інколи кривилася у сні, сердечко під рукою билося часто-часто. Накрита білим простирадлом колиска, бліде дитяче личко, опалені губки нагадали про щось страшне, про мертву дівчинку в білій труні. Яга, мов підкошена, впала на коліна. Ні! Тільки не це! Очі самі собою звелися на ікону. Вона не знала, як треба правильно молитися, просто каялася перед Богом у своїх гріхах, просила зглянутися над її дитиною, натомість пропонувала своє життя. За вікном заревів мотор, Яга залишилася один на один із примарою смерті, що стояла в головах білої колиски. Вона постелила в колиску яскраву баєву пелюшку з малюнком, схожим на суничну галявинку, взяла свого хлопчика на руки, пригорнула до грудей, носила його кімнатою, подвір’ям, знову кімнатою, розказувала про те, яким він буде, коли виросте, як вона навчить його розпізнавати трави, радіти весняному сонечку, літньому дощику, запахові осіннього листячка, блакитним іскоркам на снігу. Багато слів знайшла сьогодні Яга для свого сина, а коли, втомившись ходити, присіла біля дзеркала, побачила там молоденьку жінку, яка ніжно пригортала до себе немовля, з величезними печальними очима на блідому обличчі, такими самими, як на іконі Пресвятої Діви в монастирі.