«Покорися, так хоче Бог», пригадала вона слова, які докорінно змінили її життя, і ще одна проста фраза закрутилася в голові: «Треба ставитися до людей так, як ти хочеш, щоб ставилися до тебе». «Я вчора побажала зла старій професорці, сьогодні хотіла заподіяти зло своїй дитині, завдати смертельної рани її батькові. Я сама в усьому винна».

Почулися голоси, зайшов Василь, якийсь чоловік у білому халаті. Яга не хотіла віддавати дитину, вчепилася в неї мертвою хваткою. Василь силоміць вивів її за двері, а коли вона рвонулася, забилася в його руках, почувши дитячий плач, притиснув її до себе, позбавляючи можливості рухатися, заспокоюючи, вмовляючи, цілуючи в гірко-солоні від сліз очі.

— Чого ви так тіпаєтеся, мамочко! — Сказав лікар, виходячи із дверей, коли Яга мало не збила його з ніг, метнувшись до дитини. — Поки що нічого страшного я не бачу. Температура, звісно є, але шкіра чиста, легені в нормі, живіт спокійний. Ось вам мікстура, давайте по чайній ложці перед кожним годуванням. А завтра не зайве було б до міста з’їздити, зробити аналізи, проконсультуватися — може, це якась інфекція. Сподіваюся, ви груддю годуєте?

— Груддю, — поспішив запевнити Василь.

— От і далі годуйти. Добре їжте, не переймайтеся, тоді й дитина буде здоровою і спокійною. Материнське молоко — то і є найкращі ліки.

Василь відвіз лікаря, а коли повернувся, Яга все ще сиділа із сином на руках, колисала його, щось тихенько наспівувала.

— Іди поїж. Чула, що сказав лікар?

Яга чула і зрозуміла по-своєму. Передавши дитину Василю з рук у руки і заборонивши класти її в колиску, вона випила чарку горіхової настоянки, півсклянки трав’яного відвару, велику ложку мікстури, добре поїла, забрала у Василя дитину і стала чекати, коли до грудей прибуде «цілюще» молоко. Звісно, цілющим воно стане вранці, після того, як вона зробить те, що повинна зробити.

Прокинувшись уночі, ніби від поштовху, Яга передовсім підійшла до колиски, торкнулася губами лобика — він був теплий, вологий, але вже не такий гарячий, як учора. Треба було поспішати, поки в домі було тихо, поки не прокинувся Василь. Вона прослизнула за хвіртку, швидко попростувала дорогою, що вела до кладовища, дивуючись, як перемінилося все навкруги в таємничому місячному світлі. Перші серпневі ночі були прохолодними, ноги змокли в нічній росі, коли вона пробиралася краєм балки, плутаючись у колючій ожині. Кладовище зустріло зловісним шарудінням, на якусь мить Яга завагалася, вдивляючись у темні силуети хрестів. Ні, вона не злякалася, просто подумала, чи не почекати до світанку, щоб скоріше знайти потрібну могилу.