— Цвинтар?!

Увесь свій подив вона вклала в цю різку репліку. Минуло кілька секунд і, оскільки я не відповідав, підтверджуючи таким чином своє запитання, вона сказала:

— Зовсім поруч зі входом до селища. Важко не помітити. Коли будеш біля авта, підніми голову й глянь ліворуч. Помітиш велику крону. Це старе мангове дерево. Цвинтар розташований навпроти.

Дякуючи Нде Кіран, я відчув, що вона не наважується запитати мене, чому я цікавлюся цвинтарем.

— Хочу помолитися на могилі Мадаґа.

— Коли, уночі?! Тобі не страшно?

— А чого я маю боятися?

— Не знаю... Знаєш, Маам Мадаґ був не таким, як ми... Його могилу легко знайти. Щойно зайдеш на цвинтар, зверни на першу ж алею ліворуч. У її кінці по ліву руку на розі буде його поховання.

Вона зупинилася біля свого будинку. Ми попрощалися. Коли розходилися, я відчував неспокій у її погляді. Могила не йшла їй із голови. Я також думав про неї — але з іншої причини. Я забрав деякі речі з автівки, книжку теж прихопив. Тоді я підняв голову: на тлі нічного неба ліворуч від мене велично підносилась крона мангового дерева.

VI

Скільки часу ти провів під манговим деревом Моссани, сидячи на землі, на тому ж місці, де любила сидіти вона? Скільки часу ти схилявся над могилами-близнючками? Тобі це не відомо, як невідома тобі й природа твоїх глибинних почуттів. Саме тієї миті ти нарешті дозволив собі, відпустивши своє нестримне розчарування, подумати: і все це — заради оцього?! Усі ці нескінченні дороги, безсонні ночі читання, навали запитань, хмаровиння снів, ночі вслухання в себе, сп’яніння й безнадії — усе, щоби дізнатися банальну новину про смерть? Невже саме смерть є останньою й сумною істиною життя?

Ти читав сторінки «Лабіринту жорстокості» перед могилою, немов прощальну молитву. Ти повернувся до суті того, що всі ці тижні пов’язувало тебе із цим автором: до тексту. Саме текстом ти сказав йому останнє «бувай», нарешті замислившись про те, як історія з «Лабіринту жорстокості» була пов’язана з долею автора. Тепер тобі відоме дещо з його життя — чи можна прочитати книжку з цієї точки зору?

Найімовірніша гіпотеза — аналогія. Кровожерний Цар — це сам Мадаґ. Влада, якої Цар прагне — це книга, яку пише Мадаґ. Щоб отримати владу, Кровожерний Цар слухає віщунів і знищує старий світ, живою метафорою якого є старі піддані його царства. Зважаючи на долю Мадаґа, цей старий світ є світом його дитинства та всіх, хто його населяє: Усейну Кумак, Ассан Кумак, його мати, Моссана. Аби зміцнити владу, Кровожерний Цар мусить убити минуле. Заради книги Мадаґ забув своє минуле.