Кура померла сімнадцять років тому, Нґоне пішла за нею через сім років. Я залишилася з Мадаґом сама. Ті, кому його історія була невідома, вважали його моїм чоловіком. Нас це дуже потішало. Десять останніх років свого життя Мадаґ не ремонтував рибальські сіті. Лише консультував по ранках. Після обіду він ішов на річку й гуляв уздовж берега. І до останніх днів ходив на цвинтар і сидів під манговим деревом. Приблизно за місяць до смерті він згадав про тебе. Сказав, що приблизно через рік після його відходу хтось прийде й розпитуватиме про нього. Імені він не знав. Просто попросив прийняти цю людину.

— І все? Більше нічого не додав?

— Він не знав, чи ти залишишся надовго. Однак благав мене прихистити тебе на стільки днів, на скільки ти захочеш, щоби ти здійснив те, що маєш здійснити.

— Він не пояснив, про що мова?

— Ні. Та й я не дуже воліла знати. Однак гадаю, що тобі це відомо.

Я трохи помовчав, а тоді відказав:

— Авжеж.

— Тоді я сказала все.

— Заждіть: а як він помер?

— Як помер? Дуже тихо — у сні. Завершив усі справи, помолився, зцілив останніх пацієнтів. Благословив наш будинок і всі інші будинки в селі. Потім заснув. Гадаю, йому було більше ста років. Ми поховали його на місцевому цвинтарі, поруч із Кумаком. Їхні могили схожі, як близнюки.

Вона помовчала і заговорила знову:

— Нам не довелося повідомляти про відхід Мадаґа до царства духів. Тут усім відомо: щойно згасає великий дух, це відчувається на фізичному рівні. У день смерті Кумака дощило весь день, хоч і була середина сезону посухи. Наступного дня після смерті Мадаґа небо закрила завіса з чорних хмар, сховавши денне світло. Були й такі, що твердили, ніби сонце того дня взагалі не сходило. Опівдні було темно, мов уночі. Ми омили його й поховали під вечір. На похорон зійшлося чимало людей. Усе село було там, однак прийшли й мешканці сусідніх селищ. Побачивши ніч посеред дня, вони зрозуміли: Мадаґ, один із останніх мудрагелів у цій країні, залишив нас. Тож вони прийшли проводити його в останню путь. Сонце не з’являлося, поки земля повністю не покрила тіло — десь о п’ятій вечора.