— Нам не довелося повідомляти про відхід Мадаґа до царства духів. Тут усім відомо: щойно згасає великий дух, це відчувається на фізичному рівні. У день смерті Кумака дощило весь день, хоч і була середина сезону посухи. Наступного дня після смерті Мадаґа небо закрила завіса з чорних хмар, сховавши денне світло. Були й такі, що твердили, ніби сонце того дня взагалі не сходило. Опівдні було темно, мов уночі. Ми омили його й поховали під вечір. На похорон зійшлося чимало людей. Усе село було там, однак прийшли й мешканці сусідніх селищ. Побачивши ніч посеред дня, вони зрозуміли: Мадаґ, один із останніх мудрагелів у цій країні, залишив нас. Тож вони прийшли проводити його в останню путь. Сонце не з’являлося, поки земля повністю не покрила тіло — десь о п’ятій вечора.
Знову запала мовчанка, знову я чекав, коли вона продовжить, але Маам Діб німувала. Тоді вона підвелася, подивилася на мене і, ніби вгадавши мої думки, мовила:
— Не знаю, на що ти чекав, казкарику з безмежною уявою. Не знаю, як жив Мадаґ до повернення сюди. Можу лише здогадуватися, що життя його було далеким від відпочинку. Однак його кінець був дуже простий. Не щасливий, не тихий — але простий. Для такого, як він, — це вже багато.
— Не знаю, на що ти чекав, казкарику з безмежною уявою. Не знаю, як жив Мадаґ до повернення сюди. Можу лише здогадуватися, що життя його було далеким від відпочинку. Однак його кінець був дуже простий. Не щасливий, не тихий — але простий. Для такого, як він, — це вже багато.
Тієї миті десь удалині почулися голоси Нде Кіран і Латев.
— Дівчата повертаються, — мовила Маам Діб. — Це означає, що мені час іти спати. Вони розважатимуть тебе решту вечора. Boo feet ndax Roog, Дьєґане Фею, Ngiroopo[107].
Boo feet ndax Roog
Ngiroopo
— Bo feet, Маам Діб. Добраніч. Дякую за все.
Bo feet
Вона пішла до своєї кімнати. А вже за мить на подвір’я увійшли дівчата. Ми трохи потеревенили за чаєм, який зробила Латев. А коли згодом я підвівся, щоб забрати свої речі з авта, Нде Кіран запропонувала проводити мене. Вона також ішла спати й заявила, буцімто хоче переконатися, що я не втечу з машиною, яку вона виграла в нашому парі. Латев заявила, що приготує кімнату для мене.
— Оту, — показала вона на велику хату біля човна.
Я не здивувався. Здається, я здогадувався, що спатиму саме там.
— Мама, певно, сказала тобі, що це була хата Маам Мадаґа, — вела далі Латев. — Якщо ти повернешся, а я вже спатиму, то бажаю тобі доброї ночі.
Ми з Нде Кіран вирушили до машини. Я засвітив ліхтарик на телефоні, щоб хоч якось освітити нам шлях. Дорогою я поцікавився, де розташований цвинтар.