Усі організації і партійні і громадські, як напр[иклад] міська дума й ин[ші], одноголосно погодились, що за даних обставин істнує тільки одна власть, власть Центральної Ради та відповідального перед нею генерального секретаріята, і всі ухвалили міцно стати коло цієї власті за-для спокою та замирення в краю. Таким чином генеральний секретаріят, особливо поповнений новими членами, остаточно позбувся національної окраски і стався справді вже краєвим органом, єдиним поки що заступником дійсно правомочної власти на Україні. Ця організація, певна річ, являється тимчасовою та инакшою й бути не може – поки виясняться нові обставини політичного життя, нав’яжуться порвані зв’язки з центральним правительством, яке колись же мусить виявитись, і взагалі втихомиряться розгойдані хвилі сучасних подій{718}.

В первом предложении, по правде говоря, выдавалось желаемое за действительное. Большевики не были согласны, что существует только власть Центральной Рады, и уж точно не собирались крепко становиться вокруг последней ради спокойствия и замирения; их цели были совсем иными. В тот же день на заседании Генерального секретариата выслушали доклад Винниченко, обсудили «питання в справі утримання у Київі і на всій Україні спокою в звязку з виступами большевиків, наміренням їх діскредитувати Центральну Раду і захопити владу в свої руки» и решили «ужити всіх заходів ідейної боротьби з большевизмом для безкровного полагодження справи і тільку на випадок оружного виступу ужити сили»{719}.

Оставляя, однако, в стороне этот аспект, обратим внимание на многочисленные упоминания временности текущей ситуации: «поки що», «тимчасово», «поки <…> нав’яжуться порвані зв’язки з центральним правительством». Разумеется, ни авторы заметки, ни само украинское правительство в тот момент не могли знать, что будет дальше – в частности, как поведет себя «центральное правительство». На тот момент по-прежнему предполагалось, что «расставить точки над і» должно Всероссийское Учредительное собрание; выборы в него должны были состояться меньше чем через десять дней, 12 (26) ноября. И Генеральный секретариат в следующем же (после вышепроцитированного) абзаце четко заявил:

Всякi чутки i поголоски про сепаратизм, про вiддiлення України вiд Росiї – або контр-революцiйна провокацiя, або звичайна обивательська неосвiдомленiсть. Центральна Рада i Генеральний Секретарiят твердо i виразно завяили, що Україна має бути в складi Федеративної Республiки Росiйської, як рiвноправне, державне тiло. Сучасне полiтичне становище сеї постанови нi трошки не мiняє{720}.