Я присів уважніше роздивитись його лице. «Я твій батько», — коли він промовляв це, я впізнав у ньому коханця моєї старої. Для кожного настає мить одкровення.

Він прохрипів його, слова викотились з горлянки кривавим булькотом. Я досі чую їх. Вони ценькають, як підбиті металом чоботи по бетонній поверхні. Живуть своїм, лише їм знаним ритмом. В такі вечори я вихиляю подвійний коньяк. А потім ще пʼять. Аж тоді вони відступають, млояться звідкись іздалеку. Алкоголь не бере їх, і я знаю, що ніколи не візьме.

Стара кивнула, на очі їй накотилися сльози. Не треба було розповідати — взагалі не треба було.

Замовникам жаба цицьки дала. Їхні апетити росли швидше, ніж його статки. Вони отримали, що хотіли. Апартаменти тягнули на мільйон баксів. Інструктор лайна не споруджував. У нього були злети й падіння. Він знав ціну успіху. Поки зустрічалися, він підкидав старій грошенят, інакше вона не звела би кінців з кінцями.

Стара повірила. Я багато віддав би, щоб так воно було. Щоб я міг вірити в це так, як вона. Я сказав їй, що це вони закатрупили його. Інакше стара не пережила б удару.

Лише стара могла підтвердити або спростувати. Я сказав їй, що сидів у забігайлівці неподалік, коли це сталося. Стара безгучно плакала, сльози текли її вкритим павутиною зморщок лицем.

Батько і син зустрілися — хоч так. Стара заслужила бодай на одну в її бідовому житті казку. Всі ці роки вона мовчала, як партизанка.

Старій сяйнуло, що вбивці могли спровадити на той світ мене. Вона завжди вміла себе заспокоїти. Стара в мене молодчага.

Замовники не знали, що їм не треба було цього робити. Вони могли замовити інструктора кому завгодно, лише не мені.

Ніхто з нас не сподівався, що так обернеться. Вони відвалили солідний завдаток. Ні вони, ні я ні про що не здогадувались.

Коли все вже було позаду, ми зустрілися на березі лісового озера. Райський закуток, суща ідилія. Вони не встигли що-небудь збагнути, навіть здивуватися.

Банкноти розсипалися, осінній вітер закружляв ними впереміш з опалим листям. Ціна помилки, яку ніхто і ніщо не виправить. Я тупо споглядав їхній вальс. Я не лічив їх; я не мав сумніву, що там була вся обумовлена сума.

Я не розповів їм — все одно нічого не змінилося б. Помилки статися не могло. Стара все підтвердила.

Той, кому я завдячую путівку в світ, згас на моїх руках. Він був уже мертвий, а його очі все ще дивились на мене, тихо й оскліло, з якоюсь незбагненною добротою, наче щойно побачивши мене, він віднайшов спокій. Може, всі ті роки він сподівався нашої зустрічі. Чекав на неї.

Все могло скластись по-іншому, а вийшло так. Я нікого не звинувачую. Я живу. Я перейшов через це. Я — вбивця свого батька.