Я не скиглій. Сталося те, що сталося. Від збігів ніхто не застрахований. Ми всі прибуваємо до тієї самої кінцевої станції. Лише одні їдуть у пульмані, інші повзуть рачки.

Це було згодом. А перед тим я зустрів її, мою крихітку. Перед тим ми були щасливими. Перед тим відбулося багато всього.

Колись нам усім гаплик. А зараз ще хочеться трохи пожити.

Призахідний промінь упав яскравою смужкою на стійку бару. Коньяк у келиху став схожий на рідкий бурштин. В ній щось було.

Я завертаю сюди вечорами, того разу прийшов раніше, ніж завжди. Я ще на порозі, а бармен вітає мене. Ми наче добрі знайомі. Коли сідаю на дзиґлик, келих уже чекає на мене. Тут мене розуміють. Комфортно там, де не лізуть у душу.

Хлопці тримають мій келих у полі зору. Я ні до кого не маю претензій і сподіваюся, до мене їх також ніхто не має. Мене багато що не влаштовувало. Життя — норовливе. Воно мститиметься за наївність і слаботу, доки врешті безжально розтопче. Потік, що рине вперед, змітаючи і перемелюючи. Йому не відомо, що таке милосердя.

Доки на дні бодай одна крапля, все гаразд. Вона виблискує, міниться. Всякий може знайти мене тут. Якщо ти друг, займай вільне місце, і я виставлю тобі. Можеш помедитувати неподалік. Якщо ворог — ну що ж.

Я не маю кого і чого остерігатися. В цьому барі продають добре пійло, а не клієнтів. Хлопці сервірують міцні напої з незворушністю, що викликає повагу. На них незмінно чистюсінькі, підкрохмалені сорочки. Тут усе справжнє — несправжнього не наливають. Кожен спокійно займається своєю справою.

Коньяк — ось воно, решта — помиї. Людській вдачі відповідає певний напій. Для цього не треба закінчувати університетів. І квітка, одначе її вже покладуть тобі на могилу. Ти несеш відповідальність за те, як чиниш, і за пастки, в яких опиняєшся. Ніхто ні від чого не застрахований.

Я пригублюю, потім вряди-годи відковтую. Я нікуди не кваплюся, час — мій. Час — запах, що млоїться над келихом. Я його володар, його відміряно з точністю до краплини, на більше я не претендую.

Тут шанують право на усамітненість. Інколи хочеться зібратись з думками, інколи — від них звільнитися. Я сиджу і годинами слухаю музику, хлопці ставлять її спеціально для мене. Прості слова і голос, який бере за живе.

Дзиґлики поруч ніхто не займає, місця досить — нікому нічого не станеться. Ще ніхто не скаржився.

Я проклав довгий шлях, на якому не завжди було з медом.

— Бажаєш випити?

Вона кивнула.

— Що?

— Те, що й ти.

Вона могла назвати суму, вона просто могла попросити грошей. Проте їй захотілось любові.

Я спробував відрадити.