Він закрив папку, відсунув на бік, взяв наступну.
- Ковальонок Михайло Іванович, тридцять сім років…
Коли всі вироки вже були підписані, Сергій дав знак людям. Засичали бікфордові шнури, затанцювали вогники, повзучи по замерзлому снігу.
- З Новим Роком, Артуре Вікторовичу!
Охоронець подав йму відкриту скриньку з пістолетом.
Москаль взяв в долоню свою "тетешку" з подовженим стволом. Якщо колись вона могла працювати годинами без заїдання, ліквідуючи ворогів народу, то і на сьогодні вистачить.
Артур підійшов до першого з чоловіків, що стояв навколішках над викопаною в мерзлій землі неглибокою могилою. Сір'єнський Леонід Геннадійович затремтів, коли ствол пістолету оперся йому о потилицю. Він, мабуть, заплакав, хоча надітий на голову пластиковий мішок глушив майже всі звуки.
Коли перша з ракет з гуркотом піднялася в небо, де вибухнула квіткою різнокольорових іскор, Москаль всміхнувся самими вустами і натиснув на спусковий крючок.
XІV АКТ
XІV АКТ