- Для цього в мене є Серьожа.

Він усівся в шкіряному кріслі, запалив лампу під зеленим абажуром. Тяжка попільниця зліва, письмовий набір прямо, з правої сторони чорний телефон… І надалі щось було не так. Це і надалі був не його кабінет, і досі щось не співпадало з ідеальним видінням.

З часом то все доповниться.

Москаль витяг з шухляди стопку документів, зробив глибокий вдих, відкрив першу папку. Пробіг очами титульну сторінку тексту, другу, наступну…

Тут.

Рука зависла над абзацем. Він глибше вчитався в текст, посміхнувся самими кутиками вуст. Витягнув з кишені авторучку, закреслив цілий фрагмент, написав на полях декілька зауважень для юриста.

Москаль був майже гордий зі своєї каліграфії кирилицею. Ніколи він не вмів красиво писати польською мовою, натомість зараз, після багатьох місяців навчання, його літери поволі зближалися до ідеалу. Він знав, що вони повинні бути ідеальними.

Ручка була міцнішою не тільки за меч, але й за все, що створила людина.

Москаль читав далі, перегортав сторінки контрактів, договорів і замовлень. Час від часу він затримувався, кидав пару слів у простір, потім слухав відповідь. Репліки з невидимим партнером були короткими і сухими, але сердечними. Якби він розмовляв з найближчою в усьому світі істотою. З єдиною по-справжньому братньою душею.

Він поглянув на наручний годинник: зближалася дев'ята. Даша вже більше як сорок хвилин стояла навколішках на холодній підлозі, так, як він навчив її, в самому кутку їхньої приватної святині… Його приватної святині. Москаль мав надію, що вона в чомусь зробила помилку: що неправильно уклала обладнання чи нерівно зв'язала волосся.

Артур Вікторович не любив карати безпідставно. Все повинно мати своє обґрунтування.

☭

Майже через півтори години пізніше вони лежали в його підземному басейні. Вода, збагачена мінеральними солями Мертвого моря, булькотіла і переливалася кольоровими каскадами в світлі ламп, водяні бичі приємно масували тіло.

Москаль закрив очі, дозволив собі трохи розслабитися. Це був гарний, насправді вдалий вечір.

Даша поклала голову йому на плече, припала до нього усією своєю поверхнею двадцятилітнього атлетичного тіла, створеного ним і виключно для себе, для власної, приватної приємності. Він же проводив долонею по її спині. Дівчина затремтіла і прошипіла, коли пальці пройшли по свіжих смугах, які залишили по собі шпіцрутени.

То був добрий рік.