Їхали цілою колоною могутніх "лендроверів" в напрямку свого завдання; Сергій був за кермом, на задньому сидінні, за броньованою шибою, сидів його батюшка, для інших – Москаль. Охоронець знав, яка то велика честь, що Артур Вікторович надалі йому вірить. Протягом тих багатьох років поряд з ним, біля нього самого пройшло стільки облич… І тільки він залишився, бо ніколи не дав батюшці причини, щоб той сумнівався в його вірності.

- Під'їдь під саму браму, Серьожа, - динамік дещо спотворював звуки, але голос Москаля був таким же рішучим і владним, як і завжди.

- Так точно, - слухняно гавкнув у відповідь охоронець.

Він проковтнув слину, але гуля в горлі не бажала уходити. Сергій розумів відвагу, але ж не був в стані охопити її розумом аж настільки, аж настільки відчайдушної. Він знав, що батюшка і справді не знає страху, але ж, все рівно, не міг зрозуміти його мало не самогубних вчинків.

Бо кому б прийшло в голову самому, в цьому віці, йти на першу лінію вогню?

Поза тим, це тривало вже стільки років. Стільки довгих, кривавих років… І неустанна, безперервна полоса успіхів. Кожен контракт був пострілом в десятку, кожна операція виконувалася з хірургічною точністю. Не без того, часом хтось був поранений,або і гинув… Але батюшка виходив практично без подряпини.

Сергій же відклав більше грошей ніж міг собі представити. У відпустки він їздив в країни, про існування яких колись він і гадки не мав. Трахав дівок, поряд з якими актриси порно виглядали як прибиральниці. Спав у апартаментах, які за ніч коштували більше, ніж люди заробляли за рік. Він мав все.

І, тим не менше, відчував, що його все – це ніщо.

Що вже давно він пустий в середині, наче випалена шкаралупа. І саме ця свідомість приводила до того, що він не спав ночами, і кожен недільний поранок проводив в церкві. Він стояв навколішки протягом усієї служби, широко хрестячись і повністю відверто молячись про те, щоб після смерті було дещо більше, ніж тільки пустота, про яку казав батюшка.

Йому б і хотілося покінчити з цим усім, але він не міг. Знав, що не зможе піти від Артура Вікторовича, який зробився ціллю, сенсом і суттю його власного життя.

Вони заїхали під огорожу, Сергій припаркувався, згасив двигун і побіг відкрити батюшці двері. Москаль вийшов, поправив комір пальта, підійшов до брами і натиснув ґудзик домофону.

- Алло? – прозвучало питання.