- Тато! Тато! – голос прозвучав луною в коридорах.
Даша шарпнулася, але Москаль утримав її за шию.
- Лежи!
- Тато! – До приміщення увірвалась дочка, Агата. – Тато, я… - Вона поглянула на Дашу, що лежала в басейні, потім на батька. – Znów jesteś z tą dziwką[67]...
- Так, - констатував той. – Чому ти мовиш не по-російськи?
- Ой, тільки не починай знову! – Агата труснула головою, буря рудих локонів пішла хвилями довкола її голови. Артур почув десь глибоко в серці укол смутку за чимось, що він мав колись, за особою, якою він колись був, якийсь далекий спомин, наче з іншого життя… Але укол пройшов і зник. – Тобі добре відомо, чому я не бажаю говорити російською мовою!
- Ні, не знаю, - холодно подивився на неї Москаль. – Не знаю, доки ти мені не скажеш.
Агата хотіла кинути якусь ущипливу відповідь, але утрималася, лише стиснула руки.
- Чи можемо ми поговорити, Артуре Вікторовичу? – запитала вона не своїм голосом, цим разом вже російською.
- Звичайно. Іди, Дашо, одягнись.
Коли та вийшла, Агата підсунула собі стілець до краю басейну. Глянула Москалеві прямо в очі. Всілася і заклала ногу на ногу.
- А це неввічливо – сидіти в присутності власного батька, - зауважив Артур. – Мені тяжко повірити, нібито моя власна дочка проявляє таку відсутність чемності.
- Так само є неввічливим валятися в басейні з повією, яка значно молодша за мене, Артуре Вікторовичу, - парувала та. – Знову ж так, мені важко повірити, що ви можете бути моїм батьком.
Москаль стиснув зуби, але не відповідав. Її російська мова була майже досконалою, логіка та еристика – мистецтво ведення спорів, теж були бездоганними.
- Чого ти хочеш? – спитав він, протягуючи руку за келишком.
- Я хочу виїхати.
Сягнула д кишені, витрясла з пачки тонку сигарету. Коли клацнула запальничкою, Москаль помітив, що в неї тремтять руки.
- Куди? – Артур вийшов з басейну, взяв халат. – Може поговоримо про це?