- Пробачте, високий суд, ні. Але розмовляв по-польськи, так що, хіба, до дружини, бо з панночкою Агатою то він би російською балакав. Я на бік відійшов, щоб не було так, нібито я підслуховую. Я польську мову частково розумію, так що… Ну, було б незручно якось.

- І як довго тривала та розмова?

- Довго. Хвилин, може, десять? П'ятнадцять? Він часами голос підносив, в інших випадках шепотів в слухавку. А потім вона відключилася.

- Звідки свідкові це відомо?

- Ну… бо я бачив, що він ще щось говорив, а потім так голову від слухавки відсунув, якби хтось телефон кинув. І все. Потім сказав: "Пішли, Серьожа", ну ми і поїхали.

- Продовжуйте,будь ласка.

- Коротше, їхали ми через місто, пробки були великі, так що ми зупинялися і стояли, і я дивився часом в дзеркальце, що Бат… значить, що Артур Вікторович робить. А він все говорив, якби сам собі. Хоча ж я вважаю, що скоріше розмовляв.

- З кимось конкретним?

- Ні, високий суд, він часто сам з собою розмовляв. Якби у нього був хтось, з ким розмовляв, бо і питання задавав, часом посміхався. Якби я не знав, що там з ним нікого немає, то міг би присягтись часом…

- Свідок пам'ятає, що він і так зізнається під присягою?

- Так точно, високий суд. Так ось, розмовляв він з собою, а потім, коли ми через Москву-ріку переїжджали, то він наказав мені зупинитися, а сам вийшов.

- Вийшов? На мості?

- Так, високий суд. Я зупинився на аварійних, а він наказав почекати і вийшов, підійшов до огорожі і хіба ще поговорив сам з собою. Жестикулював, головою крутив, кулаками загрожував… А потім щось викинув у річку.

- Чи свідок може бути більш чітким в своїх висловлюваннях?

- То, нібито, була авторучка, високий суд.

- Авторучка?

- Так, авторучка, його найулюбленіша. Він завжди носив її з собою, мабуть і спав разом, коли та лежала на шафці поряд. Навіть до бані забирав, у футлярі. І власне її викинув до ріки, взяв такий широкий замах, і я тільки й побачив, як блиснуло.

- І потім?...

- Потім ми поїхали далі, але Артур Вікторович вже не відзивався, тільки сидів і дивився у вікно. Якби якийсь погашений, не свій. Ну зовсім на себе не схожий. Коли доїхали додому, то сказав, щоб йому ніхто не перешкоджав, а сам пішов до свого кабінету.

- Продовжуйте, будь ласка.