- Це моє життя. Не твоє, не наше. Моє.

Це я дав тобі все, що в тебе є.

- То ти відібрав у мене все, що в мене було. Я не дозволю, щоб те ж саме сталося і комусь іншому.

Дуже вчасно. Один врятований на дорозі, засипаній трупами. Воістину – благородний жест.

- Так, це правда. З точки зору статистики той один нічого не означає.

Докладно.

- Але для його дітей, онуків… для його сім'ї! Для них це означає усе.

Софістика. Ти жонглюєш словами, щоб виправдати власну слабкість.

- Тут ти не маєш рації, - Артур тряхнув головою. – І ніколи її не мав. Тільки я був дуже слабким, щоб це зрозуміти. Мені видавалося, що ти показуєш мені властиву дорогу… А це просто була легка дорога донизу.

Ти, завдяки мені, піднявся на вершини, про які навіть і не мріяв.

- Про які я і не хотів мріяти. Не хотів, ти це розумієш?!

Так.

- Ні, не розумієш. Але ж це вже не має значення, я більше я не стану тебе слухати.