Він знову захихотів, і Гаррі теж не зміг стриматися. Це вперше після невдалої спроби видобути зі Слизорога справжні спогади він опинився з ним майже наодинці. А може, якщо в Слизорога й далі буде веселий настрій… якщо вони вип’ють певну кількість настояного в дубових діжках меду…

— Ну ось, прошу, — Слизоріг подав Гаррі й Ронові по келиху меду, і підняв свій. — Ну, многая і благая тобі літа, Ральфе…

— …Роне… — зашепотів Гаррі.

Але Рон, не дослухавши тосту, перехилив келих з медом до дна.

Минула єдина мить, коротша за удар серця, і за цю мить Гаррі відчув, що сталося щось жахливе, а Слизоріг, здається, ні.

— …і нехай збудуться твої…

— Роне!

Рон випустив з рук келиха; підвівся з крісла й повалився на підлогу; руки й ноги почали судомно смикатися. З рота пішла піна, а вирячені очі ледве трималися в очницях.

— Пане професоре! — закричав Гаррі. — Зробіть щось!

Та Слизорога паралізував жах. Рон тіпався й задихався; шкіра почала синіти.

— Що… але ж… — белькотів Слизоріг.

Гаррі перестрибнув через низенький столик до відкритого Слизорогового набору для настійок і почав виймати звідти різні баночки й торбинки, а в нього за спиною з Ронового горла виривалося жахливе уривчасте булькання й хрип. І ось він знайшов цей засохлий, схожий на нирку, камінчик, що його Слизоріг забрав у нього на уроці настійок.

Гаррі кинувся до Рона, розціпив йому зуби й укинув у рота безоар. Рона потужно пересмикнуло, він хрипко зітхнув, а його тіло обм’якло й заспокоїлося.

Розділ дев’ятнадцятий Ельфи сідають на хвіст

Розділ дев’ятнадцятий

Ельфи сідають на хвіст

— То це був, загалом, не найкращий Ронів день народження? — запитав Фред.

Був вечір, у шкільній лікарні панувала тиша, вікна ще не були завішані шторами, та лампи вже горіли. Зайняте було тільки одне ліжко — на ньому лежав Рон. Гаррі, Герміона й Джіні сиділи довкола нього; цілісінький день вони чекали за подвійними дверима, намагаючись зазирнути в палату, коли хтось заходив чи виходив. Аж о восьмій вечора мадам Помфрі дозволила їм провідати хворого. А ще через десять хвилин прибули Фред і Джордж.

— Не думали ми, що оце так доведеться вручати свої дарунки, — похмуро додав Джордж, поклавши на тумбочку біля Ронового ліжка величенький, загорнутий у папір пакунок, і сів біля Джіні.