— Пане професоре, мені дуже прикро вас турбувати, — якомога тихіше пояснив Гаррі, а Рон тим часом ставав навшпиньки, щоб зазирнути повз Слизорога в кімнату, — але мій друг Рон помилково вжив любовне зілля. Чи не могли б ви його врятувати? Я міг би завести його до мадам Помфрі, але ж нам заборонено користуватися товарами з «Відьомських витівок Візлів»; крім того, знаєте… незручні запитання…

— Гаррі, думаю, ти й сам можеш приготувати йому ліки. Ти ж такий знавець настоянок! — здивувався Слизоріг.

— Е-е, — трохи розгубився Гаррі, бо Рон штурхав його в ребра ліктем, намагаючись прорватися до кімнати, — просто я ще не готував протиотрути від любовного зілля, пане професоре. Поки я все зроблю, Рон може натворити великих дурниць…

На щастя, саме тієї миті Рон простогнав:

— Гаррі, я її не бачу… він її десь ховає?

— Чи зілля було ще свіже? — Слизоріг тепер дивився на Рона з професійним інтересом. — Бо що довше воно зберігається, то більшої набирає сили.

— Та я бачу, — сопів Гаррі, ледве стримуючи Рона, що явно намірився збити Слизорога з ніг. — Пане професоре, це його день народження, — благально додав він.

— Ну, добре, заходьте вже, заходьте, — змилосердився Слизоріг. — Я маю тут у торбі все необхідне, це нескладне зілля…

Рон увірвався в задушливе й захаращене Слизорогове помешкання, перечепився через прикрашений китицями ослінчик для ніг, зберіг рівновагу лише тому, що схопив Гаррі за шию, й пробурмотів:

— Вона цього не побачила, ні?

— Вона ще не прийшла, — відповів Гаррі, дивлячись, як Слизоріг відкриває набір для настійок і додає по дрібці різних складників у маленьку кришталеву пляшечку.

— Це добре, — гарячково мовив Рон. — Як я виглядаю?

— Дуже привабливо, — м’яко сказав Слизоріг, подаючи Ронові скляночку прозорої рідини. — Випий трошки, щоб угамувати нерви, знаєш, щоб мати гідний вигляд, коли вона прийде.

— Класно, — зрадів Рон і одним духом видудлив протиотруту.

Гаррі і Слизоріг дивилися на нього. Якусь мить Рон ще всміхався. А тоді усмішка поволі згасла, і замість неї на обличчі вималювався переляк. Слизоріг реготнув.

— Ну що, знов нормальний? — засміявся Гаррі. — Дуже вам дякую, пане професоре.

— Нема за що, хлопче, нема за що, — відмахнувся Слизоріг, а Рон, спустошений, упав у найближче крісло. — Йому б зараз дати чогось для настрою, — додав Слизоріг, подріботівши до столика з напоями. — Я маю маслопиво, маю винце, маю ще останню пляшку настояного в дубовій бочці меду… гм… хотів подарувати Дамблдорові на Різдво… та нехай… — він махнув рукою, — він же не шкодуватиме за тим, чого не мав! Чому б нам його не відкоркувати й не відзначити день народження містера Візлі. Що краще за добрий трунок рятує з пазурів нерозділеного кохання…