— …та ось у неї забирає квафела здоровило з Гафелпафу, не пам’ятаю його прізвища, щось ніби Бібел… ні, Баґінс…

— Це Кедволодер! — голосно виправила Луну професорка Макґонеґел. На трибунах зареготали.

Гаррі роззирнувся за сничем; його ніде не було. За мить Кедволодер забив гол. Маклаґен напосівся на Джіні за те, що випустила з рук квафела, і в результаті не помітив, як червоний м’яч просвистів прямісінько над його правим вухом.

— Маклаґен, краще пильнуй за своїми обов’язками, а до інших не чіпляйся! — закричав Гаррі, перекрутившись у повітрі, щоб бачити воротаря.

— Ти сам подаєш поганий приклад! — огризнувся червоний і злий Маклаґен.

— І ось Гаррі Поттер сперечається зі своїм воротарем, — незворушно коментувала Луна, а гафелпафці й слизеринці на трибунах галасували й радісно тютюкали. — Навряд чи це йому поможе знайти снича, хоч, можливо, це такий хитрий трюк…

Сердито вилаявшись, Гаррі крутнувся й знову помчав над полем, пильнуючи, чи не з’явиться десь у небі крихітний золотий м’ячик з крильцями.

Джіні й Демелза забили кожна по голу, даючи змогу порадіти й погаласувати своїм уболівальникам, вирядженим у червоно-золотисті кольори. Тоді знову забив Кедволодер, зрівнявши рахунок, але Луна, здається, цього й не помітила; її явно не цікавили такі банальні речі, як рахунок; вона намагалася привернути увагу публіки до цікавої форми хмаринок чи до того, що Захаріас Сміт, якому досі не вдавалося заволодіти квафелом довше, ніж на одну хвилину, страждає на так звану «невдахолергію».

— 70:40 на користь Гафелпафу, — гримнула в Лунин мегафон професорка Макґонеґел.

— Уже? — неуважно перепитала Луна. — Ой, дивіться! Ґрифіндорський воротар упіймав битку одного з відбивачів.

Гаррі перекрутився в повітрі. І справді, Маклаґен невідомо чому вихопив у Пікса битку й показував, як треба вдарити бладжером Кедволодера, що саме наближався.

— Віддай йому битку й захищай ворота! — загорлав Гаррі, кидаючись до Маклаґена саме тоді, як той щосили влупив по бладжеру й промазав.

Засліплюючий нудотний біль… спалах світла… далекі крики… й падіння крізь довжелезний тунель…

Коли Гаррі отямився, він лежав у теплій затишній постелі й дивився на лампу, що кидала золотисте осяйне коло на затінену стелю. Насилу підняв голову. Ліворуч лежав хтось знайомий — у ластовинні, рудий…

— Чемно з твого боку — завітати в гості, — вишкірився Рон.

Гаррі кліпнув і роззирнувся. Авжеж: він у шкільній лікарні. Небо за вікном було темно-синє з малиновими пасмами. Матч закінчився, мабуть, багато годин тому… надія застукати Мелфоя на гарячому розвіялась. Голова в Гаррі була якось дивно важка; він підняв руку й намацав на ній цупкий тюрбан бинтів.