— А Герміона Ґрейнджер і досі його відвідує? — зненацька поцікавилася Лаванда.

— Мабуть, так. Вони ж друзі, — зніяковів Гаррі.

— Ой, не сміши мене — «друзі», — зневажливо скривилася Лаванда. — Відколи він почав зі мною зустрічатися, вона не розмовляла з ним тижнями! А тепер, мабуть, вирішила помиритися, бо він став такий цікавий…

— Ти вважаєш, що отруюватися аж так цікаво? — здивувався Гаррі. — Ну, як собі знаєш… вибач, мушу бігти… Маклаґен хоче поговорити зі мною про квідич.

Гаррі боком штовхнув двері, що прикидалися суцільною стіною, і побіг найкоротшим шляхом до класу настійок, де, на щастя, його не могли вже переслідувати ні Лаванда, ні Маклаґен.

Уранці перед квідичним матчем з Гафелпафом Гаррі, перш ніж іти на стадіон, забіг до лікарні. Рон був дуже схвильований — мадам Помфрі не дозволяла йому йти на гру, побоюючись, що це його занадто розбурхає.

— Ну і як там справляється Маклаґен? — нервово поцікавився він у Гаррі, забувши, мабуть, що питав про це вже двічі.

— Я тобі вже казав, — терпляче пояснив Гаррі, — навіть якби він був гравцем світового класу, і то я не тримав би його в команді. Він постійно підказує, що кому робити, вважає, що на кожній позиції зіграв би краще за всіх. Я вже не дочекаюся, коли його позбудуся. До речі, про те, як когось позбуватися, — додав Гаррі, встаючи й беручи свою «Вогнеблискавку», — може, досить прикидатися сплячим, коли до тебе приходить Лаванда? Вона мене вже до печінок дістала.

— О, — зніяковів Рон. — Ага. Добре.

— Якщо не хочеш більше з нею зустрічатися, то так їй і скажи, — порадив Гаррі.

— Так… але це не так просто, — промимрив Рон. Якусь мить він помовчав. — А Герміона перед матчем заскочить? — запитав ніби між іншим.

— Ні, вони з Джіні вже на стадіоні.

— Он як, — спохмурнів Рон. — Ясно. Ну, ні пуху ні пера. Покажи, де раки зимують тому Макла… тобто Смітові.

— Спробую, — пообіцяв Гаррі, кладучи мітлу на плече. — Побачимося після матчу.

Він побіг безлюдними коридорами; усі учні були вже за стінами школи — або сиділи на трибунах, або йшли до них. Пробігаючи повз вікна, Гаррі визирав надвір, щоб визначити, який сьогодні буде вітер. Аж тут якийсь шум попереду змусив його повернути голову; він побачив Мелфоя, що крокував йому назустріч у супроводі двох надутих, мовби ображених, дівчат. Уздрівши Гаррі, Мелфой на мить зупинився, а тоді холодно реготнув і попрямував далі.

— Куди йдеш? — вимогливо запитав Гаррі.

— Так я тобі, Поттере, й сказав. Карочє, не твоє собаче діло, — глузував Мелфой. — Біжи-біжи, там уже всі ждуть, тіпа, капітана-обранця… хлопчика, що виграв… чи як там тебе, блін, ще тепер називають.