Дівчинка навіть не подякувала, а стояла ні жива ні мертва, дивлячись, як старшокласники проходять повз неї і зникають за рогом; Рон озирнувся.

— Чесне слово, ці першокласники стають якісь дедалі дрібніші, — здивувався він.

— Не зважай, — нетерпляче повернувся до попередньої теми Гаррі. — Герміоно, то чому сварилися Джіні й Дін?

— Та Дін сміявся з того, як Маклаґен ударив тебе бладжером, — пояснила Герміона.

— Воно, мабуть, і було смішно, — розважливо припустив Рон.

— І зовсім не смішно! — палко заперечила Герміона. — Це було жахливо, і якби Кут і Пікс не підхопили Гаррі, то це все могло закінчитися ще гірше!

— Але Джіні не треба було рвати через це стосунки з Діном, — знову ніби між іншим сказав Гаррі. — Чи, може, вони й далі зустрічаються?

— Та зустрічаються… а чому це тебе так зацікавило? — гостро глянула на Гаррі Герміона.

— Бо я не хочу, щоб знову починалися сварки в команді! — знайшовся Гаррі, але Герміона й далі підозріло поглядала на нього, тож він дуже зрадів, коли хтось гукнув:

— Гаррі!

Гаррі негайно обернувся.

— О, привіт, Луно.

— Я шукала тебе в лікарні, — повідомила Луна, порпаючись у торбинці. — Але мені сказали, що ти вже пішов…

Вона тицьнула Ронові потримати якусь зелену цибулину, велику плямисту поганку і величеньку грудку чогось схожого на котячий послід, аж доки нарешті знайшла доволі брудний сувій пергаменту і вручила його Гаррі.

— …сказали передати тобі.

Сувій був невеличкий, і Гаррі одразу впізнав у ньому чергове запрошення на урок до Дамблдора.

— Сьогодні ввечері, — повідомив він Рону й Герміоні, розгорнувши пергамент.

— Ти гарно коментувала минулий матч! — похвалив Рон Луну, коли вона забирала в нього зелену цибулину, поганку й котячий послід.

Луна туманно всміхнулася.

— Ти з мене, мабуть, глузуєш? — запитала вона. — Усі кажуть, що то було жахливо.