— Я й не казав, що ти вигадуєш, — заперечив Рон, спираючись на ліктя й насуплено дивлячись на Гаррі, — але немає такого правила, що задумувати змови тут може лише одна-єдина людина! Гаррі, у тебе вже манька якась через того Мелфоя. Як можна думати про те, щоб пропускати гру лише задля стеження за ним!..

— Я хочу застукати його на гарячому! — роздратовано крикнув Гаррі. — Де він буває тоді, коли зникає з карти?

— Не знаю… може, в Гоґсміді? — припустив, позіхаючи, Рон.

— Я ні разу не бачив його на карті в жодному з таємних переходів замку. Крім того, за ними зараз посилено стежать.

— Тоді і я не знаю, — стенув плечима Рон.

Запанувала мовчанка. Гаррі дивився на коло від світла лампи вгорі й міркував…

Якби ж то він мав можливості Руфуса Скрімджера! Він би тоді поставив когось стежити за Мелфоєм, але, на жаль, Гаррі не мав у своєму розпорядженні цілої служби аврорів… він подумав, чи не влаштувати щось подібне з допомогою ДА… але ж тоді учням доведеться пропускати уроки; а в більшості й так уже напружені розклади…

З Ронового ліжка долинуло розкотисте хропіння. За якийсь час зі свого кабінету вийшла мадам Помфрі, цього разу вже у важкому домашньому халаті. Найлегше було прикинутися сплячим; Гаррі перевернувся на бік, прислухаючись, як від помахів її чарівної палички зсуваються штори. Лампи погасли, лікарка повернулася до свого кабінету; він почув, як зачинилися за нею двері, і зрозумів, що вона вже лягла спати.

Це вже втретє, міркував у темряві Гаррі, він потрапляє до шкільної лікарні через квідичні травми. Раз він упав з мітли, бо навколо поля зібралися дементори, а перед тим йому видалив з руки кістки невиліковно бездарний професор Локарт… це була найважча його травма… він пригадав лютий біль, ще б пак — тоді за одну ніч довелося відростити в руці усі кістки, і ці муки аж ніяк не полегшив візит несподіваного відвідувача, що з’явився серед…

Гаррі сів на ліжку, серце в нього закалатало, тюрбан з бинтів збився набакир. Нарешті він знайшов вихід із ситуації: таки існувала можливість простежити за Мелфоєм… Як він міг забути! Чому не подумав раніше?

Але питання полягало в тому, як його викликати? Що треба зробити?

Тихенько й невпевнено Гаррі проказав у темряві:

— Крічер?

Щось голосно ляснуло й тиху палату заповнило якесь шарудіння й писк. Рон зойкнув і прокинувся.

— Що тут?..

Гаррі поспіхом скерував чарівну паличку на двері кабінету мадам Помфрі й пробурмотів: «Глушилято!», щоб вона сюди не прибігла. Тоді підсунувся до краю ліжка, щоб краще роздивитися, що там, власне, діялося.

Два ельфи-домовики борюкалися, вовтузячись на підлозі — один у кількох вовняних шапочках та бурячковому светрі, що давно вже збігся, а другий — у брудній старій ганчірці на стегнах. Тоді знову щось голосно бабахнуло — і просто з повітря над ельфами-борцями виник Півз Полтерґейст.