— Привіт… ти така симпатична.

Ґойл заверещав з переляку, впустив терези й чкурнув геть. Його не стало видно задовго до того, як у коридорі стихла луна від брязкоту розбитих терезів. Сміючись, Гаррі повернувся до стіни, за якою, як він був упевнений, завмер Драко Мелфой, який уже знав, що там, за дверима, з’явився хтось непроханий, тому не наважувався вийти. Гаррі просто насолоджувався відчуттям власної могутності і водночас намагався пригадати, які варіанти речень він ще не випробовував.

Проте його оптимістичний настрій доволі швидко вивітрився. Минуло півгодини, він випробував безліч різновидів свого прохання побачити, що робить Мелфой, але двері в стіні так і не з’явилися. Гаррі відчував неймовірне роздратування: Мелфой перебуває за якихось півметра від нього, а він усе ще не знає, що той там робить. Остаточно втративши терпець, Гаррі підбіг до стіни й ударив її ногою.

— ОЙ!

Йому здалося, що він зламав собі пальця; схопився за нього, стрибаючи на одній нозі, і з нього зісковзнув плащ-невидимка.

— Гаррі?

Він крутнувся, а оскільки був на одній нозі, то впав. На його превеликий подив, до нього наближалася Тонкс — з таким виглядом, ніби частенько тут прогулюється.

— Ти чого тут? — запитав він, підводячись; чому вона завжди знаходить його на підлозі?

— Я прийшла побачитися з Дамблдором, — відповіла Тонкс.

Гаррі подумав, що вона має поганий вигляд: худюща, з сірим обвислим волоссям.

— Його кабінет не тут, — пояснив Гаррі, — а з іншого боку замку, за гаргуйлем…

— Я знаю, — сказала Тонкс. — Його там немає. Мабуть, знову кудись подався.

— Справді? — перепитав Гаррі, обережно ставлячи на підлогу підбиту ногу. — А ти часом не знаєш, куди він зникає?

— Не знаю, — відповіла Тонкс.

— А навіщо ти хотіла його бачити?

— Та нічого особливого, — пояснила Тонкс, машинально смикаючи рукав мантії, — просто поцікавитись, чи він знає, що відбувається… ходять різні чутки… людей калічать…

— Я знаю, про це писали в газеті, — підтвердив Гаррі. — Той маленький хлопчик, що намагався вбити діда й бабу…

— «Віщун» незрідка відстає від подій, — урвала Тонкс, яка його майже не слухала. — Ти останнім часом не отримував листів від кого-небудь з Ордену?

— Мені ніхто з Ордену не пише, — відповів Гаррі. — Принаймні, відколи Сіріус…

Він побачив у неї на очах сльози.