— Усе буде добре, — підбадьорив їх Гаррі, коли вони побігли до вестибюлю, де збиралися учні, що мали складати іспит з явлення. — Ні пуху!

— І тобі теж! — багатозначно глянула Герміона на Гаррі, і він повернув до підвалів.

Пополудні на уроці настійок було тільки троє учнів: Гаррі, Ерні та Драко Мелфой.

— Замолоді ще, щоб являтися? — добродушно поцікавився Слизоріг. — Не виповнилося сімнадцяти?

Усі захитали головами.

— Ну, що ж, — бадьоро сказав Слизоріг, — якщо нас так мало, то трошки розважимося. Зваріть мені щось таке кумедне!

— Добра думка, пане професоре, — по-підлабузницькому вигукнув Ерні, потираючи руки. А от Мелфой, навпаки, навіть не всміхнувся.

— А що ви маєте на увазі під «кумедним»? — роздратовано запитав він.

— Здивуйте мене чимось, — безтурботно відказав Слизоріг.

Мелфой невдоволено розгорнув «Прогресивну методику зіллєваріння». Увесь його вигляд свідчив, що для нього цей урок — марно згаяний час. Дивлячись на нього поверх свого підручника, Гаррі думав, що Мелфой, безперечно, волів би провести цей час у кімнаті на вимогу.

Це йому здавалося, чи Мелфой, як і Тонкс, почав худнути? Він був блідий, шкіра мала сіруватий відтінок, мабуть, тому, що останнім часом він нечасто бачив денне світло. Але в ньому зовсім не відчувалося самовдоволення, збудження або зверхності; де й ділося те чванство, що переповнювало його в «Гоґвортському експресі», коли він відверто вихвалявся завданням, яке йому доручив Волдеморт… з цього, подумав Гаррі, можна зробити лише один висновок: те загадкове завдання виконується погано.

Підбадьорений такою думкою, Гаррі погортав свою «Прогресивну методику зіллєваріння» і знайшов там детально виправлений Напівкровним Принцом рецепт еліксиру для створення радісного настрою. Чогось такого, здається, хотів Слизоріг, до того ж, еліксир міг би (серце в Гаррі аж закалатало) так поліпшити Слизорогові настрій, що той з радістю поділився б спогадом. От якби ж Гаррі переконав його покуштувати цей еліксир…

— Ну, на вигляд просто чудово-пречудово, — сплеснув руками Слизоріг десь через півтори години, коли Гаррі показав йому яскраво-жовтий вміст свого казанка. — Еліксир радості, якщо не помиляюся? А що це пахне? Ммм… ти додав гілочку м’яти? Нетрадиційно, Гаррі, але як натхненно. Ще б пак, м’ята служитиме противагою до випадкових побічних ефектів — гучного співу і смикання за носи… Хлопче, я просто не уявляю, де в тебе беруться такі блискучі ідеї… хіба що…

Гаррі ногою заштовхнув Принців підручник глибше в сумку.

— …це в тобі проявляються мамині гени!

— О… так, мабуть, — полегшено зітхнув Гаррі.