— Вибач, — незграбно пробурмотів він. — Тобто… я теж за ним сумую…

— Що? — перепитала Тонкс, немовби його не чула. — Ну… бувай, Гаррі…

Вона різко розвернулася й пішла по коридору назад, а Гаррі розгублено дивився їй услід. За хвилину-дві він знову натяг плаща-невидимку й поновив спроби проникнути в кімнату на вимогу, але робив це якось без натхнення. Урешті-решт порожнеча в шлунку і згадка, що Рон і Герміона швидко повернуться на обід, примусила його припинити ці спроби й покинути коридор Мелфоєві, який, мабуть, боятиметься вийти з кімнати ще кілька годин.

Коли він увійшов до Великої зали, Рон і Герміона вже доїдали обід.

— Мені вдалося… тобто певною мірою! — радісно повідомив Рон відразу, щойно помітив Гаррі. — Я мав явитися біля кав’ярні мадам Падіфут і трошки проскочив, залетів аж до Скривеншафта, але я все ж перемістився!

— Молодець, — похвалив Гаррі. — А в тебе, Герміоно, як пішло?

— Ой, та в неї все, як завжди, бездоганно, — Рон не дав Герміоні й рота розкрити. — Бездоганна мудрагельність, марудність і малодушність, чи що там, у дідька, за три «М»… ми ще забігли чогось випити в «Три мітли», і ти б чув, що про неї казав Твайкрос… я здивуюся, якщо він незабаром не запропонує їй руку й серце…

— А в тебе що? — запитала Герміона, не слухаючи Рона. — Ти увесь цей час простовбичив біля кімнати на вимогу?

— Угу, — зізнався Гаррі. — І знаєш, кого я там зустрів? Тонкс.

— Тонкс? — одночасно здивувалися Рон і Герміона.

— Так. Каже, що прийшла відвідати Дамблдора…

— Якщо хочете знати, — сказав Рон, коли Гаррі переповів свою розмову з Тонкс, — вона трохи схибнулася. Не може отямитися після того, що сталося в міністерстві.

— Це якось дивно, — чомусь стривожилася Герміона. — Вона мала б охороняти школу, чого це вона раптом покинула пост і прийшла побачитися з Дамблдором, якщо його немає в школі?

— Я тут подумав, — вагаючись, сказав Гаррі. Було якось дивно висловлювати це припущення; воно більше пасувало б Герміоні, аніж йому, — вам не здається, що вона могла… знаєте… закохатися в Сіріуса?

Герміона глянула на нього круглими від подиву очима.

— Чого тобі таке спало на думку?

— Не знаю, — стенув плечима Гаррі, — але вона ледь не розридалася, коли я згадав його ім’я… а ще її патронус тепер великий і чотирилапий… я так подумав, чи не став він… знаєте… ним.

— Цікава думка, — замислилася Герміона. — Але я все одно не розумію, навіщо їй було йти в замок для зустрічі з Дамблдором? Якщо вона справді лише заради цього тут з’являлася…

— А що я вам казав? — промугикав Рон з набитим ротом. — Вона стала трохи дивна. Розгубилася. Жінки, — велемудро прорік він Гаррі. — Їх легко засмутити.