Геґрід.»

— На, подивися, — подав Гаррі цидулку Герміоні.

— О Господи, — зойкнула дівчина, швиденько її проглянула й передала Ронові, який читав, не вірячи своїм очам.

— Та він здурів! — сердито вигукнув Рон. — Та почвара радила своїм родичам зжерти мене й Гаррі! Пропонувала їм почастуватися! А тепер Геґрід сподівається, що ми підемо оплакувати його жахливе волохате тіло!

— І це ще не все, — додала Герміона. — Він просить, щоб ми вийшли з замку ввечері, хоч і знає, що заходи безпеки тепер посилені в мільйон разів, і якщо нас упіймають, то клопоту не обберешся.

— Ми вже його раз уночі відвідували, — нагадав Гаррі.

— Так, але не з такої ж оказії! — не вгавала Герміона. — Ми часто ризикували, щоб допомогти Геґрідові, а тут… Араґоґ уже мертвий. Якби хоч треба було його рятувати…

— …то я тим паче не захотів би йти, — твердо заявив Рон. — Герміоно, ти його не бачила. Повір, смерть йому піде тільки на користь.

Гаррі забрав цидулку і глянув на чорнильні плями, що її вкривали. Це явно були сліди сліз, що рясно крапали на пергамент…

— Гаррі, навіть не думай іти, — сказала Герміона. — Не варто за таке безглуздя заробляти покарання.

Гаррі зітхнув.

— Та я знаю, — погодився він. — Мабуть, доведеться таки Геґріду ховати Араґоґа без нас.

— Поховає й сам, — зраділа Герміона. — Слухай, на уроці настійок майже нікого не буде, бо ми всі складаємо іспит… спробуй якось підкотитися до Слизорога!

— Думаєш, п’ятдесят сьома спроба закінчиться успішно? — гірко всміхнувся Гаррі.

— Успішно, — раптом обізвався Рон. — Гаррі, саме так… зроби, щоб вона закінчилася успішно!

— Що ти маєш на увазі?

— Скористайся відваром успіху!

— Роне, це ж… це ж те, що треба! — просто очманіла Герміона. — Аякже! І як я про це не подумала?

Гаррі витріщився на них обох.

— Фелікс-феліціс? — нарешті пробурмотів. — Не знаю… я його беріг…