Після озера й лісу намет, освітлений лише схожими на проліски язичками полум’я, що й досі мерехтіло в мисці на підлозі, зустрів їх розкішним теплом. Герміона так міцно спала, скрутившись клубочком під ковдрами, що й не поворухнулася, коли Гаррі кілька разів її покликав.

— Герміоно!

Нарешті вона заворушилася і рвучко сіла на ліжку, відкинувши з чола волосся.

— Що сталося? Гаррі? Усе нормально?

— Так, усе добре. Навіть дуже добре. У мене все чудово. Тут ще хтось є.

— Як це? Хто?..

Вона побачила Рона з мечем у руках. З його одягу крапала на потертий килим вода. Гаррі відійшов у темний куток, зняв з плечей Ронів рюкзак і спробував злитися з стіною намету.

Герміона зісковзнула з ліжка й рушила до Рона, як сновида, не зводячи очей з його блідого обличчя. Зупинилася просто перед ним з розтуленими вустами й широко розплющеними очима. Рон видушив з себе слабку усмішку надії й підняв руки.

Герміона раптом кинулась на нього й почала щосили гатити кулаками, куди бачила.

— Ой… ой… відчепися! Чого ти?.. Герміоно… ОЙ!

— Ти… справжня… дупа… Рональде… Візлі!

Кожнісіньке слово вона посилювала ударом. Рон задкував, затуляючи голову, а Герміона наступала.

— Ти… приповз… сюди… через… місяці… місяці… де моя чарівна паличка?

Вона була готова вирвати її в Гаррі з рук, і той інстинктивно відреагував.

— Протеґо!

Між Роном і Герміоною виріс невидимий щит. Наштовхнувшись на нього, вона впала спиною на підлогу. Випльовуючи з рота волосся, знову зірвалася на ноги.

— Герміоно! — вигукнув Гаррі. — Та вгамуйся…