Рон перелякано заверещав і відсахнувся, а з медальйона виростали постаті — спочатку груди, потім талії, ноги, і нарешті вони стали пліч-о-пліч у медальйоні, наче двоє дерев зі спільним корінням, погойдуючись над Роном і справжнім Гаррі, котрий відсмикнув пальці від медальйона, бо той раптом почав пекти й розжарився до білого.
— Роне! — закричав він, але Редл-Гаррі вже говорив Волдемортовим голосом, а Рон, мов заворожений, дивився йому в обличчя.
— Чого ти повернувся? Нам було без тебе краще, веселіше, ми були раді, що тебе немає… ми сміялися з твоєї тупості, боягузтва, зарозумілості…
— Чого ти повернувся? Нам було без тебе краще, веселіше, ми були раді, що тебе немає… ми сміялися з твоєї тупості, боягузтва, зарозумілості…
— Зарозумілості! — вторила йому Редл-Герміона, вродливіша, але й жахливіша за справжню Герміону. Вона, регочучи, погойдувалася перед Роном, переляканим і приголомшеним, меч безцільно повис у його руках. — Кому ти був потрібний, хто б на тебе взагалі дивився, якщо поруч був Гаррі Поттер? Чого ти досяг у житті порівняно з «Обранцем»? Хто ти такий порівняно з «Хлопцем, що вижив»?
Зарозумілості!
Кому ти був потрібний, хто б на тебе взагалі дивився, якщо поруч був Гаррі Поттер? Чого ти досяг у житті порівняно з «Обранцем»? Хто ти такий порівняно з «Хлопцем, що вижив»?
— Роне, рубай його, РУБАЙ! — горлав Гаррі, проте Рон не ворушився. Він дивився широко розплющеними очима, в яких віддзеркалювалися Редл-Гаррі і Редл-Герміона. Волосся в них звивалося, наче язики полум’я, очі сяяли червоним вогнем, а голоси зливалися в лиховісному дуеті.
— Твоя мати зізналася, — глузував Редл-Гаррі, а Редл-Герміона реготала, — що воліла б мати мене своїм сином, що поміняла б тебе на мене, не задумуючись…
Твоя мати зізналася
що воліла б мати мене своїм сином, що поміняла б тебе на мене, не задумуючись…
— Хто б не віддав перевагу йому, яка б жінка захотіла бути з тобою? Ти нікчема, ти нуль, ти ніщо проти нього, — кепкувала Редл-Герміона, а тоді вигнулася, наче змія, і обвила тілом Редла-Гаррі, тулячись до нього в обіймах і зливаючись з ним у поцілунку.
Хто б не віддав перевагу йому, яка б жінка захотіла бути з тобою? Ти нікчема, ти нуль, ти ніщо проти нього
Ронове обличчя скривилося від болю. Тремтячими руками він підняв меча.
— Рубай же, Роне! — кричав Гаррі.
Рон подивився на нього, й Гаррі здалося, що він побачив у його очах яскраво-червоний відблиск.
— Роне?..
Меч блиснув і метнувся. Гаррі ледве встиг відстрибнути, почувся брязкіт металу і довгий страхітливий вереск. Гаррі крутнувся, ковзаючись на снігу, готовий захищатися чарівною паличкою, але ніхто на нього не нападав.