— Не вгамуюся! — закричала вона. Гаррі ще не бачив її в такому дикому стані; вона просто знавісніла.

— Віддай мою чарівну паличку! Віддай мені паличку!

— Герміоно, будь ласка, не…

— Не кажи мені, що я маю робити, Гаррі Поттер! — репетувала вона. — Не смій! Віддай паличку! А ТИ!

Вона звинувачувальним жестом показувала на Рона, мовби збиралася його проклясти, і Гаррі не здивувався, що Рон відсахнувся від неї на кілька кроків.

— Я бігла за тобою! Кликала тебе! Благала, щоб ти повернувся!

— Я знаю, — пробелькотів Рон. — Герміоно, мені так жаль, пробач…

— А, тобі жаль!

Вона пронизливо й нестримно зареготала. Рон зиркнув на Гаррі, шукаючи в нього підтримки, та Гаррі тільки безпомічно скривився.

— Ти повернувся через місяці… місяці… і думаєш, що все буде чудово, якщо ти просто скажеш «пробач»?

— А що ж мені ще казати? — крикнув Рон, і Гаррі зрадів, що Рон почав нарешті захищатися.

— Я навіть не знаю! — з ядучим сарказмом заволала Герміона. — Ану, подумай, Роне, напружся хоч на кілька секунд…

— Герміоно, — втрутився Гаррі, вважаючи це вже за удар нижче пояса, — він щойно мене врятував…

— Мені начхати! — верескнула вона. — Начхати, що він там зробив! Стільки часу! Та ми вже давно могли загинути…

— Я знав, що ви не загинули! — загорлав Рон, уперше її перекричавши, і підступив так близько, наскільки дозволяло закляття «щит». — Про Гаррі постійно пише «Віщун», про нього говорять по радіо, вас скрізь шукають, ходять чутки й дурнуваті балачки. Та якби ви загинули, я зразу б про це довідався. Ви просто не уявляєте, як це було…