За кілька секунд почулося клацання і в підвалі з’явилися світляні сфери, що їх висмоктав світлогасник з ламп у наметі. Не маючи змоги повернутися у свої джерела, вони повисли в повітрі, неначе крихітні сонця, заливаючи підвал світлом. Гаррі побачив величезні Лунині очі на побілілому обличчі і нерухоме тіло майстра чарівних паличок Олівандера, що лежав, скрутившись, на підлозі в кутку. Витягши шию, він зумів побачити упійманих разом з ним Діна та ґобліна Ґрипхука. Ґоблін був ледве притомний і стояв лише завдяки мотузкам, що прив’язували його до інших бранців.

— О, тепер набагато легше, дякую, Роне, — зраділа Луна й знову почала длубатися цвяхом у мотузках. — Привіт, Діне!

Згори долинув Белатрисин голос.

— Брешеш, гидка бруднокровко, я це знаю! Ви залізли в мій сейф у «Ґрінґотсі»! Кажи мені правду, кажи правду!

І знову жахливий крик…

— ГЕРМІОНО!

— Що ви звідти ще взяли? Що ще у вас є? Кажи, бо клянуся, що проштрикну цим ножем тебе наскрізь!

— Готово!

Гаррі відчув, як злетіли мотузки, а коли озирнувся, потираючи зап’ястя, то побачив, що Рон кружляє підвалом і придивляється до низенької стелі, шукаючи там люк. Дін із закривавленим і вкритим синцями обличчям подякував Луні й залишився стояти, здригаючись усім тілом, а от Ґрипхук сповз додолу приголомшений і дезорієнтований, неначе був напідпитку. На його темному лиці не було живого місця.

Рон саме намагався роз’явитися без чарівної палички.

— Звідси немає виходу, Роне, — сказала Луна, що спостерігала за його марними зусиллями. — З цього підвалу неможливо втекти. Я спочатку теж намагалася. Містер Олівандер сидить тут уже довго і перепробував усе, що міг.

Герміона знову закричала. Її крик пронизав Гаррі, завдавши просто фізичного болю. Не зважаючи на люте сіпання шраму, він теж почав бігати підвалом, обмацуючи невідомо навіщо стіни й відчуваючи в глибині душі, що все це намарно.

— Що ви ще взяли, що? ВІДПОВІДАЙ! КРУЦІО! — Герміонині крики луною відбивалися від стін нагорі, Рон у підвалі ледь не ридав, гатячи в стіни кулаками, а Гаррі в цілковитому відчаї схопив Геґрідів капшучок, що висів у нього на шиї, й понишпорив у ньому. Витяг Дамблдорів снич і потрусив, сподіваючись невідь-чого, однак нічого так і не сталося. Помахав поламаними половинками чарівної палички з феніксовою пір’їною, але ті не подавали ознак життя. На підлогу впав уламок дзеркальця, і Гаррі побачив, як заіскрилося в ньому щось яскраво-блакитним блиском… З дзеркальця дивилося Дамблдорове око.

— Допоможіть нам! — заволав він у шаленому відчаї. — Ми в підвалі Мелфоєвого маєтку, допоможіть нам!