— Тихо! — сказав Гаррі. — Не кричи, Роне, треба придумати, що…
— ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!
— Треба щось придумати, перестань кричати… треба якось позбутися цих мотузок…
— Гаррі? — почувся з темряви чийсь шепіт. — Роне? Це ви? — Рон перестав кричати. Неподалік щось заворушилося й Гаррі побачив, що до них наближається якась тінь.
— Гаррі? Рон?
— Так, це я! Ой, ні, я ж не хотіла, щоб вас упіймали!
— Луно, можеш помогти зняти ці мотузки? — запитав Гаррі.
— О, так, зараз… тут є старий цвях, ми ним користуємось, якщо треба щось зламати… хвилиночку…
Нагорі знову заверещала Герміона. Після неї почувся й Белатрисин вереск, проте розібрати слова було неможливо, бо знову зарепетував Рон:
— ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!
— Містере Олівандер, — почув Гаррі Лунині слова. — Містере Олівандер, чи маєте ви цвях? Якби ви трошки посунулися… здається, він був біля глечика з водою…
За кілька секунд вона повернулася.
— Тільки не ворушіться, — попередила.
Гаррі відчував, як вона встромила цвях у міцні волокна мотузок, щоб хоч трохи послабити вузол. Згори долинув Белатрисин голос.
— Ще раз тебе питаю! Звідки у вас цей меч? Звідки?
— Ми його знайшли… знайшли… БУДЬ ЛАСКА! — Герміона знову закричала. Рон почав звиватися й іржавий цвях дряпнув Гаррі руку.
— Роне, будь ласка, не смикайся! — прошепотіла Луна. — Я ж не бачу, що роблю…
— У мене в кишені, — пробурмотів Рон. — у мене в кишені є світлогасник, і він повний світла.