— І можеш брати з собою людей? — Добі знову кивнув.

— Добре… Добі, візьми Луну, Діна, містера Олівандера, і переправ їх… переправ до…

— Білла й Флер, — підказав Рон. — Котедж «Мушля» на околицях Тинворта!

Ельф кивнув утретє.

— А тоді повертайся, — звелів Гаррі. — Ти зумієш це зробити, Добі?

— Звичайно, Гаррі Поттере, — прошепотів маленький ельф. Він побіг до ледь притомного містера Олівандера, схопив однією долонькою майстра чарівних паличок за руку, а другу простяг Луні й Дінові, однак ті не зрушили з місця.

— Гаррі, ми хочемо тобі допомогти! — прошепотіла Луна.

— Ми не можемо тебе покинути, — підтримав її Дін.

— Та швидше ви! Побачимося в Білла й Флер.

Не встиг Гаррі договорити, як його шрам заболів ще нестерпніше, ніж досі. Кілька секунд він бачив перед собою не майстра чарівних паличок, а іншого чоловіка, що був такий самий старий і худющий, лише він зневажливо реготав.

— То вбий мене, Волдеморте, я прагну смерті! Та моя смерть не принесе тобі того, що ти шукаєш… ти ще так багато неспроможний зрозуміти…

Він відчув Волдемортову лють, але знову закричала Герміона, тож він заблокував мозок і повернувся в підвал, до всіх жахіть його теперішнього стану.

— Швидше! — благально крикнув до Луни й Діна. — Тікайте! Ми прибудемо одразу за вами! Тікайте!

Вони схопилися за простягнуту ельфову руку.

Знову голосно ляснуло — і Добі, Луна, Дін та Олівандер зникли.

— Що це було? — крикнув у них над головами Луціус Мелфой. — Ви чули? Що за шум був у підвалі?

Гаррі й Рон перезирнулися.

— Драко… ні, поклич Червохвоста! Хай піде й перевірить!

У кімнаті нагорі пролунали кроки і все затихло. Гаррі знав, що там, у вітальні, прислухаються, чи не долинуть нові звуки з підвалу.