— Драко, викинь це сміття з дому, — звеліла Белатриса, показуючи на непритомних хапунів. — Якщо не маєш сміливості їх порішити, то покинь їх на подвір’ї для мене.

— Не смій говорити з Драко, наче з… — розлючено вигукнула Нарциса, проте Белатриса заверещала:

— Тихо будь! Циссі, ситуація набагато серйозніша, ніж ти можеш собі уявити! Виникла дуже серйозна проблема!

Вона стояла, засапавшись, і розглядала руків’я меча. Тоді озирнулася на мовчазних бранців.

— Якщо це й справді Поттер, його не можна чіпати, — пробурмотіла вона не стільки іншим, скільки сама собі. — Темний Лорд бажає сам порішити Поттера… але якщо він довідається… я мушу… я мушу знати…

Вона знову повернулася до сестри.

— Полонених треба завести в підвал, поки я вирішу, що робити!

— Це мій дім, Бело, не наказуй у моєму…

— Виконуй! Ти й не підозрюєш, у якій ми небезпеці! — зарепетувала Белатриса. Видно було, що вона перелякана до божевілля. З її чарівної палички шугонула тонесенька цівка вогню, пропаливши дірку в килимі.

Нарциса мить вагалася, а тоді звернулася до вовкулаки.

— Заведи полонених у підвал, Ґрейбек.

— Стривай, — різко зупинила її Белатриса. — Усіх, крім… крім бруднокровки.

Ґрейбек аж закректав від насолоди.

— Ні! — крикнув Рон. — Візьміть краще мене, беріть мене! — Белатриса вдарила його в обличчя, аж кімнатою покотилася луна.

— Якщо вона помре під час допиту, ти будеш наступний, — сказала вона. — Зрадники роду, як на мене, нічим не кращі за бруднокровців. Відведи їх униз, Ґрейбек, і дивися, щоб усе було надійно, але більше нічого з ними не роби… поки що.

Вона шпурнула Ґрейбекові його чарівну паличку, а тоді вийняла з-під мантії короткого срібного ножа. Розрізала ним мотузки, відділила Герміону від решти бранців і поволокла за коси на середину кімнати. Ґрейбек тим часом, тримаючи перед собою чарівну паличку, з якої ніби струменіла невидима нездоланна сила, повів усіх інших до дверей, що вели в темний перехід.

— Думаю, вона дасть мені шматочок дівульки, коли її ухекає? — пробурмотів собі під ніс Ґрейбек, ведучи бранців по коридору. — Я б не відмовився від одного-двох шматочків, а ти, рудий?

Гаррі відчував, як тремтить Рон. Вовкулака штовхав їх крутими сходами. Були й досі зв’язані спиною до спини і щомиті могли послизнутися й скрутити собі в’язи. Унизу Ґрейбек ударом чарівної палички відімкнув важкі двері, заштовхав усіх у вологе затхле приміщення й покинув у цілковитій темряві. Грюкнули, зачиняючись, двері, і не встигла ще згаснути луна цього звуку, як згори долетів жахливий, нелюдський крик.

— ГЕРМІОНО! — загорлав Рон, звиваючись і виборсуючись з мотузок, що всіх їх зв’язували, аж Гаррі мало не впав. — ГЕРМІОНО!