За їхніми спинами знову почувся шум, і Гаррі озирнувся. Серце його ледь не вискочило з грудей. З отвору в стіні вилазила Джіні, а за нею Фред, Джордж і Лі Джордан. Джіні подарувала Гаррі осяйну усмішку. Він зовсім забув чи ще й не усвідомив по-справжньому, яка вона гарна. І водночас він менше за все в житті хотів бачити її тут.

— Еберфорс уже психує, — повідомив Фред, піднімаючи руку у відповідь на вітальні вигуки. — Він хоче виспатись, а його шинок перетворився на вокзал.

Гаррі аж рота роззявив. Зразу за Лі Джорданом з тунелю вибралася колишня симпатія Гаррі, Чо Чанґ. Вона всміхнулася.

— Я отримала звістку, — вона показала фальшивий ґалеон і сіла біля Майкла Корнера.

— То які в нас плани, Гаррі? — поцікавився Джордж.

— Немає ніяких планів, — відповів Гаррі, спантеличений несподіваною появою всіх цих людей і неспроможний думати через біль у шрамі.

— Щось придумаєш уже в процесі? Я так люблю найбільше, — зрадів Фред.

— Припини це все! — сказав Гаррі Невілові. — Навіщо ти їх усіх накликав? Якесь божевілля…

— Ми боремося, так? — запитав Дін, виймаючи свій фальшивий ґалеон. — Тут повідомлялося, що Гаррі повернувся, і ми йдемо в бій! Тільки мені треба дістати чарівну паличку…

— То ти не маєш палички?.. — здивувався Шеймус.

Рон раптом повернувся до Гаррі.

— А може, хай нам допоможуть?

— Що?

— Вони нам можуть допомогти. — Він стишив голос, щоб не чув ніхто, крім Гаррі та Герміони, що стояла між ними. — Ми ж не знаємо, де це. А треба знайти якнайскоріше. Не мусимо їм казати, що це горокракс.

Гаррі глянув на Рона, тоді на Герміону. Дівчина пробурмотіла:

— Думаю, Рон має рацію. Ми ж навіть не знаємо, що треба шукати, без них ми не обійдемось. — А коли побачила, що Гаррі це не переконало, додала: — Ти ж не мусиш усе робити сам.

Гаррі швидко все обміркував, хоч голова й розколювалася з болю. Дамблдор попереджав, щоб нікому, крім Рона й Герміони, не казати про горокракси. «…любов до таємниць і до брехні, так нас усіх виховували, тільки в Албуса… це виходило природно…» Невже він ставав схожий на Дамблдора, і приховував свої таємниці від усіх, нікому не довіряючи? Хоча… Дамблдор довірився Снейпові, і чим це все закінчилося? Убивством на верхівці найвищої вежі…

— Добре, — ледь чутно сказав він найближчим друзям. — Добре, — звернувся він до решти присутніх у кімнаті, і гамір миттю вщух. Фред і Джордж, що розважали сусідів анекдотами, принишкли. Усі схвильовано й уважно дивилися на Гаррі.