— Нам треба знайти одну штуку, — сказав Гаррі. — Це… це така річ, що допоможе нам знищити Відомо-Кого. Вона має бути десь у Гоґвортсі, але ми не знаємо де. Можливо, це належало Ровіні Рейвенклов. Чи чув хтось про такий предмет? Чи бачив хтось, скажімо, якусь річ з орлом на ній?

Він з надією глянув на невеличку групку рейвенкловців, на Падму, Майкла, Террі й Чо, але йому відповіла Луна, що сиділа на поручні Джиніного крісла.

— Ну, є ота її втрачена діадема. Я ж вам розповідала, пам’ятаєш, Гаррі? Про втрачену діадему Рейвенклов? Ту, що її намагається відтворити тато.

— Так, але ж якщо та діадема втрачена, — закотив очі Майкл Корнер, — то втрачена, Луно. Ось у чому біда.

— А коли її було втрачено? — запитав Гаррі.

— Кажуть, багато століть тому, — відповіла Чо, і в Гаррі все обірвалося в грудях.

— Професор Флитвік казав, що діадема пропала разом з самою Рейвенклов. Її шукали, але, — Луна глянула на друзів-рейвенкловців, — так і не знайшли. Жодних слідів.

Рейвенкловці закивали головами.

— Вибачте, а що таке діадема? — запитав Рон.

— Це ніби така корона, — пояснив Террі Бут. — Вважалося, що діадема Рейвенклов була наділена магічними властивостями, і хто її носив, ставав мудріший.

— Так, татові руйносмикові сифони… — Але Гаррі не дав Луні договорити.

— І ніхто з вас нічого такого не бачив?

Усі захитали головами. Гаррі подивився на Рона й Герміону. У їхніх очах відбилося його власне розчарування. Предмет, загублений так давно й безслідно, навряд чи годився на роль горокракса, захованого в цьому замку… та не встиг він сформулювати нове запитання, як знову заговорила Чо.

— Гаррі, якщо хочеш побачити, яка була та діадема, то я тебе проведу в нашу вітальню, й покажу. Там є статуя Рейвенклов, і на голові в неї діадема.

Шрам знову запалав. На мить кімната на вимогу попливла перед очима, і замість неї він побачив далеко внизу темну землю і відчув вагу величезної змії, що обвила йому плечі. Волдеморт знову кудись летів: або до підземного озера, або сюди, в замок. Так чи так, а часу не залишалося.

— Він летить, — сказав Гаррі тихенько Ронові й Герміоні. Зиркнув на Чо, а тоді знову на друзів. — Слухайте, я розумію, що це нічого не дасть, але я піду й подивлюся на ту статую — хоч знатиму, яка та діадема. Зачекайте мене тут і дивіться, щоб нічого не сталося… ну, знаєте… з нею.

Чо вже підвелася, але Джіні раптом сердито вигукнула:

— Ні, нехай краще Луна відведе Гаррі! Добре, Луно?