— Оті Елліотові буде чудова нагода покрасуватись у своїм іспанськім костюмі, — кинув я як міг недбало.

— А я його не запрошувала, — сказала Една.

— Чом ні? — зобразив я подив.

— А навіщо? Він уже випав із світського життя. Та й зануда він, сноб і пліткар.

Я подумав, що це вже занадто, бо всі ці звинувачення можна було з таким самим успіхом прикласти й до неї. Дурна, та й годі.

— До того ж, — додала вона, — я хочу, щоб його костюма одягнув Пол Бартон. Це буде просто божественно.

Більш я нічого не сказав, але вирішив будь-що добути для бідолашного Елліота жадане запрошення. Після сніданку Една повела своїх гостей до саду, і я цим незагайно скористався. Якось я гостював у цьому домі кілька днів і пам’ятав розташування кімнат. Я не сумнівався, що запрошень ще лишається повно і що вони мають бути в секретаревій кімнаті. Туди я і поспішив, сподіваючись поцупити картку, покласти в кишеню, а потім написати на ній Елліотове ім’я й відіслати поштою. Я знав, що такому хворому нікуди вже не поїхати; головне йому — отримати запрошення. Я відчинив двері й завмер на порозі — Еднина секретарка сиділа за своїм письмовим столом, а я гадав, що вона ще в їдальні. Це була немолода шотландка, міс Кейт на ім’я, рудувата, з ластовинням на обличчі, в пенсне; весь її вигляд мовби промовляв, що вона — переконана незайманка. Я опанував себе.

— Принцеса повела всю компанію в сад, а я подумав — зазирну до вас викурити сигаретку.

— Ласкаво прошу.

Міс Кейт розмовляла з шотландським акцентом і, коли давала волю сухуватому гумору, який берегла для обраних, вона цей акцент ще й наголошувала, від чого її жарти ставали страшенно кумедними; та вже коли ви не втерпите й засмієтеся, вона лише кине на вас здивований і ображений погляд, от ніби з вашого боку було вельми нерозумно добачити в її словах щось смішне.

— Підкинуло це свято вам роботи, міс Кейт, — сказав я. — Та вже й не знаю, на якому світі живу.

Знаючи, що їй можна довіритись, я відразу перейшов до діла.

— Міс Кейт, а чом стара не запросила містера Темплтона? Міс Кейт дозволила усмішці перебігти по її суворих рисах. — Ви ж знаєте, яка вона. Розсердилася на нього. Вона сама викреслила його ім’я із списку.

— А він же при смерті. Йому вже не підвестися. Його тяжко вразила така зневага.

— Якби він хотів зберегти з принцесою добрі стосунки, то не плескав би скрізь язиком, що вона спить зі своїм шофером. У нього дружина й троє дітей.

— А це таки правда?

Міс Кейт зиркнула на мене поверх пенсне.

— Я вже двадцять один рік секретарюю, сер, і взяла собі за правило вважати, що всі мої роботодавці чисті, як перший сніг. Щоправда, коли одна з моїх вельможних леді опинилася на третьому місяці делікатного становища, в той час як мілорд уже шість місяців полював левів у Африці, моя віра зазнала тяжкого випробування; але моя господиня зробила коротеньку подорож до Парижа — дуже, до речі, дорогу подорож, — і все скінчилося якнайкраще. І в міледі, і в мене мов гора з пліч скотилася.