— Ну то й що, дасте ви йому надягти свій костюм?

— Та швидше його чорти вхоплять, ніж я дам йому костюм! Я в цьому костюмі в труну ляжу. — Елліот сів у постелі й почав розгойдуватися вперед-назад і жалібно примовляти, як жінка. — Ох, як це жорстоко! Я їх ненавиджу, всіх ненавиджу. Поки я міг їх приймати, вони залюбки упадали коло мене, а тепер я старий, немічний і нікому не потрібний. Відколи я занедужав, і десять душ не поцікавилось, як моє здоров’я, і за весь цей тиждень — один-однісінький нікчемний букет. А я чого тільки не робив для них. Вони їли мої наїдки, пили моє вино. Я виконував їхні доручення. Влаштовував для них прийоми. Із шкури пнувся, аби їм догодити. І що за це маю? Нічого, нічого, нічого. Їм байдужісінько, живий я чи мертвий. Ох, як це жорстоко! — Він заплакав. Великі важкі сльози покотилися по його зморшкуватих щоках. — Господи, краще б я ніколи не їхав з Америки!

Боляче було бачити, як старий чоловік, однією ногою в могилі, плаче, мов дитина, бо його не запрошено на свято, — приголомшливе і водночас нестерпно жалібне видовище.

— Не беріть так до серця, Елліоте, — сказав я, — ще, може, того вечора задощить. І в неї нічого не вийде.

Він ухопився за мої слова, мов той потопельник, що про нього ми всі знаємо, як він хапається за соломинку.

— А я про таке й не подумав. Тепер молитимусь, як ніколи не молився, щоб пішов дощ. Ви слушно кажете: тоді в неї нічого не вийде.

Мені пощастило перевести його суєтні думки в інше річище, і, коли я йшов від нього, він був якщо й не веселий, то принаймні спокійний. Але ж я не міг на цьому заспокоїтись, тож, повернувшись додому, зателефонував Едні Новемалі, сказав, що завтра буду в Каннах, і напросився до неї на сніданок. Вона звеліла переказати мені, що буде рада побачити мене, але більш нікого не чекає до сніданку. І все ж я застав у неї душ десять гостей. Вона була непогана жінка, щедра й гостинна, і мала єдину серйозну ваду — лихий язик. Вона городила казна-що навіть про своїх найближчих друзів, але чинила це тільки з дурного розуму, не знаючи, як інакше поставити себе в центрі уваги. Її вислови передавалися з уст в уста, і частенько жертви її лихослів’я переставали знатися з нею, але вона давала такі веселі й щедрі прийоми, що, як правило, вони через певний час вважали за краще забути зло. Мені не хотілося прямо звертатися до неї з проханням запросити Елліота, адже це було б приниженням для нього, і тому я вичікував, як обернеться справа. Една була така розхвильована; всі за сніданком тільки й говорили, що про майбутню урочистість.