— Міс Кейт, я прийшов сюди не викурити сигарету, а поцупити запрошення, щоб послати його містерові Темплтону.

— Це було б вельми негарно з вашого боку.

— Згоден. Але змилуйтеся, міс Кейт, дайте мені картку. Він не прийде, бідолашний старий, але по-справжньому ощасливиться. Адже ви нічого не маєте проти нього?

— Ні, він завжди був такий люб’язний зі мною. Він справжній джентльмен, чого не можна сказати про більшість людей, що збігаються сюди напихати собі черево на принцесин кошт.

Кожна висока персона має серед своїх підлеглих когось, до чиїх слів дослухається. Ці підлеглі дуже чутливі до найменшої кривди й, коли з ними повестися не так, як вони, на їхню думку, того заслуговують, можуть зненавидіти вас і з допомогою постійних, влучно спрямованих несхвальних натяків налаштувати своїх хазяїв проти вас. З ними краще бути в злагоді. Елліот знав це краще за будь-кого і завжди знаходив ласкаве слово і дружню усмішку для бідної родички, старої покоївки чи довіреного секретаря. Я був певен, що він частенько розважав міс Кейт люб’язною світською розмовою і не забував надіслати їй на різдво коробку цукерок чи ошатну сумочку.

— Ну ж бо, міс Кейт, насмільтеся, зробіть добре діло.

Міс Кейт надійніше закріпила пенсне на своєму чималому носі.

— Ви, звісно ж, не хочете штовхнути мене на зраду, містере Моем, не кажучи вже про те, що стара корова витурить мене, коли довідається про мій непослух. Картки всі в конвертах, лежать на столі. Я подивлюсь у вікно — ноги розімну, бо затерпли від довгого сидіння, та й краєвидом помилуюсь. Ну, а за те, що діється в мене за спиною, з мене ні бог, ні люди не спитають.

Коли міс Кейт повернулася на своє місце, конверт із запрошенням лежав у мене в кишені.

— Радий був побачити вас, міс Кейт, — сказав я, простягаючи їй руку. — А в чому ви з’явитесь на маскарад?

— Я дочка священика, сер, — відказала вона. — Такі дурощі я лишаю вищим класам. Після того, як я простежу, щоб репортерів «Геральд» і «Мейл» нагодували вечерею і подали їм пляшку шампанського, але не найкращого, яке є в наших погребах, мої обов’язки скінчаться, і я піду собі до своєї спальні, щоб без перешкод тішитися читанням детективного роману.

VIII

VIII

Днів через два, коли я знов завітав до Елліота, він весь сяяв від радості.

— Гляньте, — сказав він — ось моє запрошення. Прийшло сьогодні вранці.

Він дістав картку з-під подушки й показав мені.

— А що я вам казав? — відгукнувся я. — Ваше прізвище починається на «Т». Мабуть, секретарка тільки щойно дійшла до неї.

— Я ще не відповів. Дам відповідь завтра.