Вони казали: «Це по-королівському».

Вони казали: «Це божевілля».

Вони казали: «Це несмак».

— А який ви одягнете костюм? — поцікавився Елліот.

— Я ж казав вам, Елліоте, що не поїду. Невже ви думаєте, що я в мої літа виряджуся в маскарадний костюм?

— Вона мене не запросила, — мовив він хрипким голосом і звів на мене страдницький погляд.

— Та ще запросить, — заспокійливо сказав я. — Мабуть, іще не всі запрошення розіслано.

— Ні, не запросить, — голос його надломився. — Це навмисна образа.

— Та що це ви, Елліоте. Я певен, це просто непорозуміння.

— Не та я людина, щоб мене не запросили просто так, через непорозуміння.

— Але ж ви все одно не поїхали б до неї, ви ж нездужаєте.

— Неодмінно поїхав би. Найкращий вечір сезону! Та був би я на смертному ложі — й то підвівся б заради такого. І костюм я маю — мого предка, графа де Лаурія.

Я просто не придумав, що на це відповісти.

— Якраз перед вашим приходом у мене був Пол Бартон, — несподівано мовив Елліот.

Я не можу сподіватися, що читач пам’ятає, хто такий Пол Бартон, бо мені самому довелося вернутись назад — глянути, під яким ім’ям я його вивів. Це був той самий молодий американець, котрого Елліот увів у лондонське вище товариство, а потім зненавидів, бо той відкинувся від нього, коли перестав його потребувати. Останнім часом про нього багато говорили — спочатку тому, що він прийняв британське підданство, згодом тому, що одружився з дочкою одного газетного магната, який здобув звання пера. Видно було, що з такими зв’язками та власною спритністю він далеко піде. Елліот лютився з досади.

— Щоразу, коли я прокидаюся вночі й чую, як за панеллю шкребеться миша, я кажу собі: «Це Пол Бартон видряпується нагору». Затямте, любий друже: він таки пробереться в палату лордів. Добре, що я до того не доживу.

— Що йому було треба? — спитав я, бо не гірше за Елліота знав, що цей молодик нічого не робить просто так.

— Я скажу вам, що йому було треба, — прогарчав Елліот. — Він хотів, щоб я дав йому вдягти мій костюм графа де Лаурія.

— Нахаба!

— Ви розумієте, що це означає? Це означає, що він знав, що Една не запросила мене й не збирається запрошувати. Це вона його напутила. Стара відьма! Де б вона нині була, коли б не я? Я влаштовував для неї вечори, перезнайомив її з усіма, кого вона знає. Спить із своїм шофером, ви ж це знаєте. Яка гидота! А він сидів тут і розповідав мені, що в неї по всьому саду буде ілюмінація, і феєрверки будуть. Я люблю феєрверки. А ще він сказав, як багато людей докучає Едні, випрошуючи запрошення, але вона всім відмовляє, бо хоче, мовляв, щоб зібралося найдобірніше товариство. А про мене нібито й мови не могло бути.